Жахослов ,

Відьма знову скинула голову і звузила свої прадавні очі.

– Хіба ти не можеш жити так, як тепер?

Даррен витер губу тильним боком долоні.

– Жити? Ти називаєш це життям? Жоден навіть не знає про моє існування.

Відьма замислилася на мить, і примарна усмішка заграла на її губах, що ледь помітно взялися зморшками.

– Отже, ти цілком вільний?

Даррен хмикнув, озирнувся і знову глянув на неї.

– Вільний, кажеш? Вільний робити що?

– Усе, що забажаєш. Без будь-якого втручання. Без перешкод. Без суду чи інших наслідків, – вона нахилилася вперед. – Хіба не це є основною метою кожного, хто шукає слави й могутності?

Очі Даррена сповнилися сумішшю ненависті та страху. Він підступив ближче і звів ножа.

– Ти що, в біса, знущаєшся? Як можна бути знаменитим, коли ніхто мене не пам’ятає?

Відьма лише дивилася на нього.

Даррен уже майже ридав. У нього вихопився тонкий стогін, що обірвався схлипом.

– Я серйозно. Що мені зробити, щоб зняти це прокляття? Га? Що мені зробити? Ти хочеш, щоб я вибачився? Так?

Відьма покачала головою.

– Вибачення без щирості нічого не варте. До того ж я не маю ні можливості, ні влади пробачати.

Його дихання зробилося важким.

«Ось воно, – подумала відьма. – Час настав».

Вона підвелася.

– Ти несправжня. Усе це лайно – не по-справжньому. Я Даррен Лаурі. Ніхто не жартуватиме з Дарреном Лаурі! – він оскаженіло затряс головою, і тієї ж миті його рука зметнулася догори. Він ридав, не приховуючи, і вже не говорив, а завивав від розпачу. – Хто ти взагалі така, мерзото? Клята тварюка, шмат лайна! Я щойно тебе вигадав! Так, саме так! Ти навіть не справжня! Я це доведу!