Жахослов ,

Очі, що бачили так багато за життя, глянули в небо, а тоді закрилися – востаннє.

Даррен усе ще стискав закривавлений ніж, коли спокійною ходою вийшов крізь паркові ворота на центральну вулицю. Цієї миті він мав по-справжньому моторошний вигляд – обличчя, одяг і руки до ліктів вимазані свіжою кров’ю, очі блимають з-під висохлого кривавого шару, наче з-під маски.

Зупинялися машини, скрикували жінки. Скрізь злітали вгору мобільні телефони, знімаючи страхітливу фігуру, що непевним кроком простувала вулицею. Навколо збиралося дедалі більше цікавих. Даррен випустив ножа з руки, витер кров з очей і ошелешеним поглядом став вдивлятися в обличчя перед собою.

Слова відьми досі дзвеніли в його вухах. Вона не могла зняти своє підлотне прокляття. Вона заслуговувала на смерть, ця тварюка. Така ж квола, як і огидна. Якщо вона все ж таки була справжньою, то світ став кращим без неї.

Але байдуже. Він був вільний. Ця юрба забуде про нього, щойно розбіжиться хто куди. Він житиме серед них, невидимий, могутній, здатний чинити, як йому заманеться, і ніхто ніколи не завадить йому робити, що він хоче. Ніколи.

Він глянув на гарненьку юну дівчину, що затуляла рота руками від жаху.

«Я міг би трахнути тебе, – думав він. – Просто тут і зараз, у будь-який спосіб, а потім ти б усе забула».

Він подивився на накачаного здорованя, що волав по телефону.

«Я міг би вбити тебе, – думав він. – Так само, як оту потвору в парку. І навіть якби ви всі дивилися, якби на власні очі бачили, як я вбиваю серед білого дня, ви б забули. Ви б усе забули».

Він засміявся. Він упав на коліна, міцно обхопивши руками голову. За мить усі вони підуть, уся ця зграя ідіотів, що оточила його звідусіль, а тоді він вирішить, що робити далі. Він зуміє скористатися цією силою, як умів користатися всім, що життя коли-небудь пропонувало Даррену Лаурі.

Він і далі сміявся, і навіть коли опинився розпростертим на землі, коли на нього надягали наручники, уперши коліно йому між лопаток, коли в його вухах лунали грубі накази поліціянтів, його маніакальна радість тривала.

Минуло вже майже чотири місяці призначеного судом лікування в закритому психіатричному закладі, коли лікар Даррена нарешті здійснив справжній прорив.

Світ швидко оговтався від коротких заголовків про звіряче вбивство колишнім наркозалежним актором бездомної пенсіонерки – припустімо, родом зі Східної Європи, чиє тіло було настільки спотворено, що встановити особу виявилося неможливим.

Ім’я Даррена рідко згадувалося, якщо згадувалося взагалі, і блідий комедіант із півночі став новим політичним кумиром молоді після того, що утнув на церемонії вручення телевізійних нагород, оголившись перед спонсорами і продемонструвавши їм антикапіталістичне гасло, написане фломастером на геніталіях.

Сторінку Даррена у Вікіпедії було відновлено й одразу ж закрито після шквалу образ, що постійно з’являлися після кожного редагування. Він також мав кілька сотень дописувачів у Твітері, але жодного, хто своїми розмовами викликав бажання зустрітися особисто.

Але тепер, після кількох місяців інтенсивної праці з одним із найскладніших на його пам’яті пацієнтів із маревним розладом, доктор Бернард П. Бассет досягнув моменту істини.

Щоправда, лише за кілька хвилин від початку цього вирішального сеансу психіатр був змушений терміново викликати на допомогу охоронців, коли Даррен нарешті визнав – цілком і повністю, до кінця – що, вбивши «відьму», він успішно зняв із себе «прокляття». Насправді, його аж ніяк не забули. Але якщо тепер і згадуватимуть, то лише за його нелюдський учинок, його безумство, його моральне падіння.

Коли пацієнта, що горлав в істериці, вивели, лікар підняв з підлоги розбиті окуляри і обвів поглядом те, що залишилось від його кабінету після Дарренового нападу люті. Та навіть збираючи по кімнаті пошматовані книжки, що валялися скрізь, розламані стільці та зірвані жалюзі, лікар і далі посміхався до себе.

Це був найвизначніший випадок, і робота, яку він зараз писав, мала прославити його ім’я на весь світ. Нарешті настав той момент, коли доктор Бернард П. Бассет отримає визнання і схвалення за роки невтомної праці. Цього разу він подбає про те, щоб честь відкриття належала саме йому, а не комусь іншому.

Він знищить працю молодшого колеги на цю ж саму тему, покаже тому, наскільки нікчемна його Стернбекська премія за монографію на тему психопатії в порівнянні з його, Бассета, грандіозним здобутком. Це буде його зіркова мить. Це зробить йому ім’я в медицині, і це ім’я навіки залишиться в історії.