Дума про Хведьків Рубіж

Незнайомці про щось голосно, глухо так якось розмовляли.

Сліпець мав гострий слух і ще здаля учув обривки їхньої розмови:

— Тут, гнида, в цих краях, от тільки не знаю точно…

— Та краї ж величенькі, государю, а часу обмаль, самі знаєте.

— То треба прискорюватись, панове, бо добра з того не буде. ЗахарчуК СеЙ РаБ АД ДержЕ ЛегіоН ЯкО Хрест ЯкО Сам ГосподЬ БоГ АД ДержЕ Легіон АЖ І ВірУ СеЙ ЛегіоН ЖадаЄ ТА ПрагнЕ У ЗнаменО ОД СмертІ ЛюдИ АЗ АД ЛегіоН ЛегіоН ВмирА А Я СЕ МавшИ БілЬ УдержаВ БИ РезервИ ІЗ ЛегіоН УвіВ БИ ЯкО СЕ НА КарУ АЗ КарА РабИ УтямтЕ ЩО БолІ НЕ ОдвестИ ІЗ ГосподоМ БогоМ.

— СЕ КарА. АпостолИ СЯ ЗріютЬ.

(— Захарчук, нікчема цей, не керує легіоном. Самі напасті від його керування і його легіону, що до того ж насититись хоче більше життя. Та і не легіон загалом, а так, сміття.[Мається на увазі велика кількість резервістів, що характеризує неповноцінність легіону, а також неспроможність Захарчука ним керувати, бо він не шляхтич]. При зростанні легіону я тільки з допомогою меча зможу ним керувати і тримати в покорі, як це належить. Коротше, так. Без меча не обійтись. Треба шукати меч.

— Це так. [Далі йде приказка, яка означає істинність вищевказаних слів])

Після почутого дід уже задумався, чи варто було їм із поводирем наближатись. Та, переборовши все ж свій страх і міркуючи, що це, швидше всього, якісь іноземці, поляки, може, дід рухався далі.

Аж тут від багаття почулось:

— Чую, наче смертним тхне.

— Справді. Агов, смертний, підходь до нас!

Дід не дуже втямив, що б те значило, і подумав, що то, мабуть, не до них.

— У-у! Двоє… — пролунало ще від багаття наперебій із плямканням.

Бандурист із хлопцем вийшли на галявину.

Раптом хлопчик стиснув міцно руку старого і зашепотів щось нерозбірливе. Старий того не зрозумів і каже собі:

— Доброї ночі вам, товариство чесне. Вибачайте, що потурбували, та тільки ж попросили б вас, якщо не відмовите старій немічній людині, притулку коло вашого багаття.

— Ха-ха! — коло багаття хтось голосно розсміявся і чогось раптом вдавив свій сміх.

— Тихо, — почулося владне. — Чого ж ми, шановний, вам відмовимо? Сідайте, будь ласка, грійтесь, їжте, пийте. От зараз особисто для вас трошки страви і підсмажимо. Ми, знаєте, смаженого якось не полюбляємо. Нам би сире, але для вас… для вас усе що завгодно. Присідайте, присідайте, чого ви соромитесь? Заграєте осьдечки нам, як відігрієтесь та поїсте, ну а от випити вам поки що не пропоную. Поки що. Ви зразу поїжте. Як вам буде, до смаку чи ні? А як до смаку, то й поп’єте. Ми от тут загалом тільки п’ємо. Та ви присідайте, присідайте!

Бандурист зрадів такому прийому і потягнув хлопця до багаття. Але хлопець не зрушував з місця.