— Влад… — прохрипів Топеш. Його голос раптово наче знизився більше першого. І дуже охрип.
— Загинув, Ваша високосте, — Захарчук нахилив голову. — Згорів…
Топеш відійшов од вікна.
— Хто оддав Ксені наказ спинити Влада?..
— Я… Ваша високосте.
Топеш міцно стиснув книжечку в правій руці.
— Хто… — захрипів ще дужче. — Хто… має переді мною відповідати за безпеку пані Ксені? Кому я це доручив?
— Мені, Ваша високосте…
— Хто клявся мені на Писанні захищати понад усе пані Ксеню навіть ціною власного життя? ЗАХИЩАТИ ПАНІ КСЕНЮ!
— Я, Ваша високосте…
— Де пані Ксеня?!
На цих словах Топеш ударив ребром долоні Захарчука по шиї.
Схруснув хребет.
Захарчук упав.
Його підняли.
— На дні Десни…Вона жива…Вона…
— Мовчати…
Топеш витер руку вирваними з книжечки аркушами.
Кинув їх у морду Захарчуку.
Той сахнувся, бо листи — із Псалтиря.
ebooksa