Дума про Хведьків Рубіж

Незнайомець непорушний. Жінка нагинається за пляшкою. Якась бордова пляма на долівці.

Жінка чує різкий характерний запах.

Мацає пальцем розлите — липко.

Підносить до носа — кров…

Повільно, повільно підводить голову.

Незнайомець витирає сорочкою вуса. Прицмокнув. Тоді глянув на жінку. Сіпнув бровами і посміхнувся — оголив скривавлені пожовтілі ікла.

Серце жінки зупиняється.

VІІ

— Ой, Хведю, милий, що ж ми робимо? Нас же побачать!

— Плювати! Плювати, що побачать! Я тебе кохаю! Кохаю, Катрусю! Ну ж бо, йди до мене!..

Гул хрущів над господою сотника стояв незносимий. Здавалось, наче то таке темно-блакитне сим вечором небо провалилось до дідька і випустило на волю тисячі маленьких бісенят і ось наче вони крутяться над коханцями, викрикуючи:

— Он вони! Он! Хапайте їх! Он де вони сховались!

— Хі-хі-хі! — цілий хор нахабних голосків…

Кохання, кохання, Звечора й до рання Як сонечко зійде, Як сонечко зійде, Кохання відійде…

Чиїсь сильні руки зненацька хапають Хведька… Кидають убік… Сиплються важкі удари руками й ногами по чому попало.

— Тату! Таточку! Спиніться! Христом Богом заклинаю! Спиніть їх! Вони ж його вб’ють, таточку!

— Геть, шльондро!

Лясь!

— Не дочка ти мені більше!

— Та-а-а-ту!!!

Упавши від стусана на землю, Катерина ледве підводиться навколішки, підповзає до батька, обхоплює його ногу руками, тулиться до неї, вмовляє: