Не часто побачиш у цьому маленькому графстві у Східних Карпатах запорожця. Та, власне, хто його зна, чи й оті місцеві люди (в сенсі, місцеві, а не ті, що юрбами ошиваються у місцевих корчмах — кого тільки тут не стрінеш) знають, що воно таке — запорожець. Біс, прости Господи в таку пізню годину, його розбере. Я не був, не бачив. Рівно як і хазяїн того не дуже благочестивого закладу, в якому запорожець з’явився коло полуночі, мабуть, не був на Україні. Запорожець, як і будь-який, у шароварах, чоботях і смушковій шапці. Був він увесь якийсь такий калічний і поганий, чи то в боях пошматований, чи таким і народився. Корчмар не знав. Він, корчмар, тільки й спромігся у відповідь на багатозначний жест відвідувача спитати по-місцевому:
— Що вам принести?
Козак якось йому вже роз’яснив:
— Будь-чого, аби за душу брало.
Було якесь вино. Вино не вино, помиї якраз. Подав. Гість чаші не взяв, хилонув із горла. Видув. Та хоч би в одному оці. Ще — показує. Корчмар несе. Так три пляшки помиїв. Тільки сплюнув під ноги. Запалив люльку. Через якийсь час хміль, певне таки, вдарив. Кілька хвилин сидів непорушно. Тоді підняв над столом якийсь продовгуватий предмет у чорній ганчірці, той, що приніс із собою. Поклав на лаву поряд себе.
— Я у вас тут посиджу трошки, можна?
— Прошу пана, тільки недовго, я скоро закриваюсь.
— Тільки трошки.
Повний місяць поплив над нагір’ям.
По темному провулочку за вікном розлітались кажани, а ще там було видно шматок кріпосної стіни і башту древнього похмурого замку. Запорожець знав той замок, бо не так давно там уже був.
— Залишилось тільки почавити трутнів, — подумав уголос незнайомець, бо йому замок на хвильку здався чималеньким рубленим вуликом пізнього місяця серпня. — Тільки почавити…
— Ви щось хотіли? — корчмар стояв коло винних бочок.
Незнайомець байдуже захитав головою.
Зірки над замком були доволі яскраві цеї ночі.
«Мабуть, на щастя» — майнула думка у незнайомця.
Якийсь час він ще дивився на вікно сторожової вежі пильно і безпристрасно. Ось там щось зблиснуло і запалало тьмяне світло.
Незнайомець піднявся, забрав згорток.
— Ну, дякую за такий щирий прийом, але мені вже час. Всього вам найкращого.
Попрямував до виходу.
— Чекайте, а розплачуватися?
ebooksa