Незнайомець розштовхує юрбу, майже біжить, бо хоче чимшвидше вирватись звідси, із цього пекла.
«Вирватись! Вирватись! Душно мені! ЗАДИХАЮСЬ Я!!! Пустіть…»
— Ради Христа! — верещить якась молодиця.
— Заткни пащу, сволото! — карачей на коні розмахується. — Поміг тобі твій нечестивий бог?
«Христом Богом… пустіть…бо душно…бо вмру…»
— Максиме!
«Сестра!
Сестра!
Сестра!»
— Ольго! О-о-л-ль-г-о-о-о!!!
Юрба збільшилась у сто тисяч раз. Давить незнайомцю на груди.
— Ольго!
Юрба кидається на крик. Створюється страшна колотнеча. Двоє карачеїв падають разом із конями в натовп.
Крики, ґвалт, стогін.
Здавалось, на смерть задавили п’ятьох чи десятьох.
— Ольго! Душно! Душно мені! ПУСТИ МЕНЕ, ОЛЬГО!
Христом Богом…
ІХ
Сірко був уже старий.
Та може, і не старий, але його покриті сідиною виски відгонили старістю, вицвілі його очиці відгонили старістю, зібрані у три складки зморшки на чолі його відгонили старістю, і таки був кошовий старим, хай навіть десь там далеко у душі, бо чим більше спогадів, тим старіша людина і душа.
ebooksa