Дума про Хведьків Рубіж

— Кожна тварюка, що повзає по землі, літає чи плаває впритул до вас, людей, прагне одного — жити. Ви самі цього не розумієте, але це так. Щоб втамувати свої бажання й амбіції, байдуже, тілесні чи душевні, треба щонайменше — жити. Усе втрачає сенс, коли реальною стає лише одна річ — смерть. Нації й народи через смерть втрачають геніїв, героїв, ватажків — саму свою суть, усе, але це не головне. Головне те, що, коли мова заходить про смерть, узагалі все стає другорядним і нікчемним…

— А як же віра, релігія?

— Підґрунтям віри має бути щонайменше життя… — каліка видихнув. — Тварини вчаться захищатися від ворогів, природних лих, хвороб, себто від смерті. Тварини вчаться жити, але знайди хоч один приклад того, щоб істоти вчилися вмирати — його немає. Безсильним поштовхом кожен народ бажає відійти від смерті подалі, але дає їй цим лише коротку відстрочку. І тільки мій народ — ми зуміли справді здолати смерть…

Козак широко вирячив очі, тоді боязко питає:

— І яким же чином?

— Ми вмерли…

VІІ

На радному колі по обіді зібралася вся Січ, хоча Сірка досі ще не було. Забарився кошовий. А в такі хвилини чекання зазвичай була здоровенна бійка. Січовики кидались хмільні навкулачки доводити свою правоту, матюкались і плювали один одному в морди.

Але цього дня було на диво тихо. Всі теревенили про дурнувату витівку Черниша зранку і чулося звідусіль майже одне й те ж саме:

— Допився Черниш, вражий син, до білої гарячки та чортиків, хай йому грець!

— Та ну! Черниш хіба дуже пив? Не пив же! Хіба колись там і видме було браги кварти зо дві, та й буде з нього. Медовуху ще любив, але щоб до чортиків?! Ні, не може цього бути!

— Так може статься! Ти, Сашку, теревень, теревень дурничку, а я Черниша все ж ліпше твого знаю. Я у нього на хуторі в Соломинках гостював колись, пиво-мед пив, салом закусував, так було таке, що хтось йому шепнув, ніби жінка його, суча лярва, з полковником самим злигалась-любувалась. Так він як упився, каже, задушу й край! Ледве втримали тоді від убивства біснуватого Петра. Так він більше, правда, додому й не потикався.

— Ха, Трухляк! Одна справа бабу зрадливу по п’яні порішити, а інша — кицьку нещасну Лісовикову товкти й знущатися. Сам ти, Трухляк, дурницю мелеш!

— Чого той дідьків Лісовик кішку хоч на Січ притаскав? Не налюбується тими котами!

— Та досить хоч Лісовика приплітати. Що ж, як він котів любить? Я от коней, наприклад, також люблю. Нема кращої тварини за коня!

— Дійшли й до коней, сучі діти!

Тут саме до гурту надійшов заспаний Шевчик. Він після вартування забрів у Чернишів курінь, випив чарку та й заліг спати до ранку під дверима. П’янів на диво швидко.

— А де се Хведько? — позіхнув хлопець.

— Нема. Черниша потіг.

— Куди?