Скопив напівперегниле тіло та й жбурнув об стіну ближнього куреня. Бухнуло, задзвеніло і на землю посипались червінці.
— Здохляка?!
— Да-а… — старий нахмурив брови. — Хитрий ти, Черниш…
— Хитрий, а я про шо кажу..
— Недурно, недурно. Те краше збирайте, поки не втікли, — пролунав десь іззаду голос.
— Хто? — обоє розвернули голови.
— Червінці…
— Куди вони втечуть? — Черниш вдивлявся у невисоку постать навпроти. — А ти хто будеш?
— Вернигора. Не взнав?
— Тю! Взнав не взнав — я руки витягнутої не бачу. Гарна сьогодні в жида проклятого Мойші медовуха. Хе-хе! А ти чого тут швендяєш?
Вернигора мовчав. Тоді махнув рукою на купу червінців.
— Лови он.
На місці скарбу сиділа, склавши лапки, маленька чорна кішечка.
— Тю, привиділось, — Черниш протер очі.
Кішка скочила на лапи, випнула спину і засичала. Тоді шмигнула геть за курінь.
— Лови шльондру! — Черниш жбурнув шаблею в кішку. Не влучив. — Етсь! — махнув рукою. — Пішли. А де Вернигора?
— Хтозна де й дівся…
— Пішли.
Вже йдучи, Черниш поліз в кишеню за червінцем та витягнув замість нього жмуток чорної шерсті.
— Тьху! Таки гарна сьогодні медовушка в проклятого жида!
ebooksa