Дума про Хведьків Рубіж

— Хто прислав?

— Світлійший хан кримський Махмед-Гірей. Сам не здогадався?

— Та чого ж, здогадався. Їсти хочеш?

— З лап собаки не їм.

— Гордий?

— Який є.

Сірко підтягнув до себе кухлик. Випив до дна.

— Що дасть моя смерть? — спитав.

Максим розім’яв кисть, одну, тоді другу. Помацав рану на лівій.

— Ізбавленіє.

Сірко довго мовчав.

— Од чого, мусульманине? — підвівся. — Умер я, — що далі? Та хай би й зовсім не було мене ніколи — що це змінить?

— Тобі краще знати, шо це змінить, — Максим говорив уже українською. — Знедолений великий народ…

— Я не знедолений! — Сірко не дочув закінчення фрази — Не знедолений! Ще нічого не вирішено! Ще можна відновити Переяслав, давню славу. Ми обрали правильний шлях…

— Хто тобі сказав, кошовий, шо ти обрав правильний шлях? Правильних шляхів немає, це вигадка. Правильний шлях один — до дідька в пекло. Шлях або є, або його немає — у тебе його немає. Моя страта сьогодні?

— Не сьогодні.

— Ну то дай мені спокій. Я хочу спати.

— Чекай, мусульманине, — Сірко витяг із-під поли свитки Максимів ніж у засохлій крові. — Ти говориш мені про шлях… — постукав пальцем по лезу, трохи обранився. — Ти, бачу, багато знаєш, хлопче, дак… — завагався. — Дай мені хоч натяк на той шлях… як можеш, звичайно.

Максим звів тяжкий погляд на кошового. Повільно похитав головою.

Кошовий підійшов до лежанки в’язня.