Дума про Хведьків Рубіж

Туман поле… Туман поле покриває, Мати сина виганяє, Іди, синку… Іди, синку, пріч від мене, Нехай тебе орда візьме… Мене, мамо… Мене, мамо, орда знає, Пивом — медом  напуває.

— Ти чого, Максиме?

Чоловік захвилювався і закрив очі рукою.

— Тобі погано, любий?

— Та ні, ні, серце… То так? Пісня дуже сумна…

— То давай іншої. Якої ти хочеш?

Подумав трохи.

— Оцю я люблю…

І почав…

Ой да похилилась над Роменкою калина, Ой да відцуралася кохана дівчина. А у тої дівчиноньки очі   сірі-сірі І скребуть тепер у серці  дикі, люті звірі. А у тої дівчиноньки біле-біле личко, Зростом лиш вона не дуже — зовсім невеличка. Ой калина віття ламле, падає у воду, Не знайти у тім проваллі ні моста, ні броду. Ой калина вся обмерзла — обпеклась морозом, А мені  на серці тяжко, горло душать сльози. Ой калино-калинонько, сохнеш над водою, Сядем поруч — я посохну разом із тобою. Ой калина похилилась, віттями накрила. Де вона, скажи, в кохання та страшенна сила? Потекла Роменка-річка прахом світ за очі. Вже впеклися безкінечні горобині ночі. Ой калино-калинонько, не піду додому, Буду долю доживати у краю чужому. Буду вештатись, нещасний, по цілому світу, Не чекатиму від рідних звісточки-привіту. А як я впаду померлий десь якоїсь днини — Най труну мені застелять вітами калини.

Ця простенька пісенька була порятунком для стомленої й хворої Максимової душі. Почув він її уперше в турецькій невільницькій тюрмі від смертельно пораненого бранця-запорожця. Вона вразила і захопила Максима, бо не була схожа на ті тисячі тужливих пісень, які щосили звучали тоді по Україні. Невибаглива мелодія навіть не була покликана допомогти відобразити якісь епічні роздуми чи описи, нічого — просто нещасливе кохання.

Ніхто не застелив калиновим віттям труну того хлопця. Ніхто не кинув туди навіть калинової трісочки. Ніхто не кинув, бо нікуди було кидати. Бо не було ні труни, ні навіть поганої ганчірки, в яку б замотали худий знівечений труп. Витягли, як падло, з темниці і понесли. Хтозна куди. Максима постійно терзала думка: як поховали того хлопця? Як? Він справді був звідси, із цих країв, і в нього була така ж нещаслива любов, як у пісні. Максим мав підозру, що ту пісню хлопець склав сам. Яка тепер різниця? А може… Може, ця пісня й завела мене прахом на цю Слобожанщину, на батьківщину цього хлопця, може, в його рідне село, щоб я зробив те, що вже не судилося йому — повернувся додому… За нього… Господи… Господи…

Галині прекрасні очі були залиті сльозами.

— Серденько…

Максим гаряче пригорнув її до серця.

Самому було нестерпно боляче…

«Чому я не можу їй розказати?!! Чому?!!. Тому що вона мені не простить…»

ІІІ

Максим знав, що в цю ніч знову не засне. Приїжджали запорожці, чоловік із десять, казали, від самого полтавського полковника Пушкаря. Не захотів їх слухати — прогнав із двору. Ледь не дійшло до різні — вже й за шаблі хапалися. Нащо йому, Максиму, все це? Нащо все це зраднику, злочинцю і відступнику? Нащо все це чаклуну Махмеду? Життя — надто хитка річ для людини, щоб нею жертвувати, — казав колись Максиму товстий бородатий турок. Смерть або іслам — більше варіантів не було. Турок єхидно усміхався, коли таки вдалося зламати Максима. Звісно, він же не знав, що через дванадцять років буде запханий у розчинене нутро здорового кабана і похований у такому вигляді заживо. Негідна смерть для воїна Аллаха. Максим завжди прекрасно знав найпотаємніші страхи суперників, а вони — страхи — неодмінно є в кожного.

Потерті чотки — намисто — вийняті зі старої скрині, були, здавалося, зовсім безколірні під світлом молодика через шибку. Кривий турецький ніж одним помахом розітнув нитку — намисто було зібране у долоні. Відміряв потрібну довжину, порахував намистини, взяв нову нитку і почав нанизувати.

…Це сталося вперше під час дій загону яничарів, Максимового загону, на півдні України проти запорозького війська. Куля лягла Максиму прямо під серце. Він злетів із коня, покотився по траві, тримався рукою за рану — думав, усе… Та болю чомусь не відчував. Підняв погляд — над ним стояв його колишній курінний, уже посивілий дідуган.

— Ну що, Максиме, чи як там тебе зараз? Знайшов ти щастя між бусурманів, чи спокій, може знайшов, а чи смерть свою знайшов, христопродавець?!!