Максим презирливо глянув на запорожця, сплюнув убік.
— Рубай уже! Став…
— Ех… — курінний трохи з жалем дивився на жертву. — Не тебе… Батька твого, товариша-побратима бойового, шкода мені, бо вже, либонь, він усоте в могилі перевертається, усоте, мабуть, здригається у Саду Божому праведний християнин, за віру полеглий…. Усоте і втисячне, бо бачить діяння синочка єдиного. Матір твою шкода — праведну жінку, від руки бусурманина полеглої, від твоєї руки, чуєш?!! Падлюко продажна!!! На!!!
Шабля зблиснула в повітрі, і тут сталося незбагненне. Максим підняв руку від рани, щоб закритися, та крові не було. Рани теж.
Це був блискавичний кидок. Максим смикнувся вбік і вихопив з піхов одну з двох дивних своїх шаблюк. Свисть! Обезголовлене тіло курінного важко брякнулось на землю, а голова відлетіла, може, на два сажні вбік. Безрідний знову презирливо сплюнув на прощання і скочив на коня…
Намисто вже майже готове. Брошка з невеликим діамантом послужить за застібку, ось так, акуратно…
Тоді Максим не надав цьому значення. Пощастило, та й хай. Однак через п’ять років він гостював у палаці одного турецького пащі. Той приймав його гостинно, з почестями, як вірного слуху Аллаха. Був то ранок після гучної гулянки (з дівчатами, травичкою і т. д. А що, хочете сказати, мусульмани не такі люди, як ми — та зараз же! У кожної релігії є свої способи уникнути впливу релігії). Прокинувся Безрідний в обіймах симпатичної туркені із сильним головним болем. Устав, одягнувся, випив води й вийшов на балкон. Довго-довго вдивлявся кудись у далечінь. Здалося — там Україна. Довбешку забили дитячі та юнацькі спогади. Тупий і неосмислений погляд…
Гарненька турчанка, закутавшись у простирадло, вийшла до Максима. Повисла на шиї. Гладить рукою по голові.
— Тобі погано? — запитала жалібно.
Максим дивно усміхнувся й закивав головою. Тоді сильним рвучким ударом відштовхнувся від перил і полетів стрімко вниз. Здавалось, чув, як тріщать кості. Думав, закрив очі востаннє. Аж ні, відкрив, пролупався, встав. Навкруг — юрби приголомшених людей. Дивно, що нема ні болю, нічого, наче впав не на камінь з величезної висоти, а на м’яку постіль, у якій хвилину тому лежав. Тоді згадав і перший випадок, поліз рукою до серця — воно не билось.
Намисто готове, такого ні в кого немає, тільки в моєї Галинки таке буде. Ану, чи ще діє?
Намотав разок на руку. Подивився вгору. Поклав долоні на обличчя. Тоді повів тужливо впівголоса:
— Алл-ла-ах ак-бар… Алл-ла-ах ак-бар…
Буси почали випромінювати блакитне сяйво. Яскравіше і яскравіше, щоправда, з того боку, де образи на покуті, трохи тьмяно…
Максим розвернувся, направив сяйво на прядку коло печі, почав поволі здіймати руку вище. Прядка піднялась зо всім начинням у повітря. Максим стиснув руку в кулак. Прядка стукнулась об підлогу, і почулось, як тріснула одна з ніжок.
— Зараза…
Галя спить міцно — не почула. Дитинка теж.
Підійшов до цеберка з водою, опустив туди намисто. Вода засвітилась. Шептав якісь заклинання по-арабськи. Часто повторював «Галина, Гали-на…». То він заговорював буси на нового хазяїна — Галю.
Те чудодійне намисто Максим зняв разом із кистю з того самого мулли, який посвятив його в мусульмани — уже пізніше…
Галя міцно спала. Максим хоче обережно одягти подарунок їй на шию. Вона ворушить головою. Промовляє заспано:
ebooksa