Дим над Диким Полем, дим…
«Дивись, матусю, як склалося життя. Не бачиш? Лежиш під аршинами своєї рідної полтавської землиці у холодній могилі. Спи, мамо. Спи»
Встають із землі невільницькі тюрми Цареграду, Кафи. Сидить він, Максим. На землі, прихилившись спиною до грат з виразом ображеної дитини на обличчі.
Дим над Диким Полем, дим…
На татарській низькорослій конячці, з кривою шаблюкою летить Максим на вістрі атаки яничарів.
Запалало село, загорілося. Закричало, заридало голосами сотень жінок та дітей.
Повбивали, потовкли, потягли у ясир.
«Аллах акбар!»
Усе — попелище і руїна.
Нема села.
Але що то за жінка під старою грушею, нанизана на татарську стрілу?
Щось знайоме в ній, здається Максиму. Щось до болю знайоме.
Під’їхав ближче, зліз із коня.
Мати…
Ідуть полки ген-ген за обрій.
Гукають Максима — не слухає їх. Сидить на чудернацькому килимі, сплівши ноги по-турецьки. Не дивиться в їхній бік. Дивиться він далі, за Дніпро і Чорне море, аж на Туреччину, де в гаремі одного вельможі наложницею його сестричка.
Нема вже вельможі. Зарізав Максим. Та й сестри нема. Шукав-шукав по всій Туреччині — не знайшов.
Ідуть полки через весь білий світ…
ХІІ
Максим стояв і курив у садку. Він майже вибіг із юрби гуляк, не зміг винести спогадів. Ті болісні тяжкі страшні спогади терзають його душу, будуть терзати все життя. «Наплювати на гуляк. Обійдуться без мене, а я постою, покурю. Заспокоюсь». Йому тільки шкода було Галю. Шкода, що покинув її, майже нічого не сказавши. Він уже навіть розвернувся іти по неї, але тут між яблунь у місячному світлі показалася постать.
ebooksa