— Після отих умов на отримання грошей.
— Яких умов?
— Ти знаєш, яких, то ж ти писав.
— У листі, якого написав я, були винятково привітання з грошима і пояснення, звідки вони. Нічого більше. У заповіті не згадувалося жодних умов.
Андерсон недовірливо дивився на Фішера. На мить я і сам засумнівався, проте Фішер мав надто збентежений вигляд.
— Про що йшлося у листі? — спитав я.
На сірих щоках Андерсона проступив нездоровий рум’янець.
— Там було сказано, що отой Кренфілд передає мені гроші за умови, що я припиню свою роботу. Що гроші мої, тільки якщо припиню. А коли візьму гроші та продовжу працювати, будуть наслідки. І — між рядків — що краще б мені обрати гроші.
— Яку роботу? Викладання в університеті?
— Ні,— відповів Андерсон, і на мить здалося, що він зараз повністю замкнеться. — Приватний проект.
— Приватний? — перепитав Фішер. — Тобто таємний чи що?
— Так. Цілком таємний.
Я пригадав підвал будинку, дикий безлад у майстерні.
— То як же Кренфілд міг дізнатися про таємний проект?
— Гадки не маю. Я спілкувався про нього з кількома людьми в інтернеті, дещо приватно обговорював. Хіба що оті розмови до нього якось дійшли.
— І ти вирішив не брати грошей?
— Саме так.
— Ти комусь розповідав про це?
— Ні. Просто не носив чек до банку.
— Він і досі у тебе?