Непрохані

— Як незграбно.

— Навколо були люди.

Роза звела брову.

— Дитина тікає з дому — і раптом нагоджуєшся ти, бо внюхав біду?

— Я давно у цій справі, Розо. Часом воно робиться саме так. Вони починають згадувати, і час ніби пришвидшується. Дитина з гарної родини, безпроблемна — і раптом зникає. Так само і з дорослими. Зникають з лиця землі. Всі вважають їх загиблими, убитими, жертвами наркотиків. Але так трапляється не завжди. Іноді вони з’являються знову — в іншому місці. Живі. Але якісь самі не свої.

Роза обдумала його слова.

— І?

— Я думаю, що вона у Сієтлі. Чи принаймні їде сюди. Вона вилаялася. Шепард знав, що негаразди в місті — це останнє, що треба цій жінці. Надто тепер.

— Ти сказав — час пришвидшується. Скільки їй років?

— Дев’ять.

— Дев"ять? — Роза не зводила з нього погляду. — Шепарде, ти знаєш про це щось іще і мені не кажеш?

— Я? — Шепард витримав її погляд, хоча це було нелегко. — Я служу, нічого більше.

— Убий її,— сказала Роза і пішла геть.

Шепард провів її очима і посміхнувся.

Розділ 26

— Він не прийде.

— Не прийде — то не прийде, — озвався я.

Фішер похитав головою і відвернувся до вікна. Було кілька хвилин по восьмій. Ми сиділи у «Байронз» на першому поверсі Пайк-Плейс. Перетнувши наскрізь ринок, де здоровенні дядьки волають про рибу, опиняєшся у запиленій, з низькою стелею та тьмяним сонячним освітленням їдальні, яка ніяк не може визначитися з головною фішкою: поживна їжа чи міцні коктейлі. Втім, дехто з відвідувачів теж так і не визначився. Навколо острівця відкритої кухні за обшарпаним, замурзаним шинквасом сиділи обшарпані й замурзані чоловіки з порцією місцевої їжі чи питва, часто і того, і того. Деякі були вбрані у несвіжі білі халати працівників ринку і, видно, цілу важку зміну мали справи з морепродуктами й льодом; інші були схожі на клерків, які старанно вдавали, ніби заблукали і потрапили сюди випадково, і кухоль пива о такій годині тримають у руці теж ненавмисне. Одна стіна складалася з суцільних вікон, що виходили на бухту Еліот. Столики вздовж тієї стіни були захоплені родинами туристів, які насторожено озиралися на інших відвідувачів. Патріархи сімейств зі стурбованим, зрадженим виглядом вглядалися у путівники.

Я замовив ціле відро кави, Фішер ризикнув скуштувати сніданок. Він відзначав, що останнім часом мало п’є, і з його повільних, затруджених жестів було видно, що чоловік втратив форму в цьому плані. Правду кажучи, я теж почувався так собі. Коли офіціантка запропонувала підлити кави, я кивнув, а сам пішов покурити на свіже повітря, лишивши Фішера похмуро колупати застигле сало в тарілці.

Телефонна розмова з Андерсоном вийшла короткою. Про своє місцезнаходження він не повідомив, у готель до Фішера йти відмовився. «Байронз», вочевидь, він обрав з тієї причини, що тут повно людей. Я погодився, бо знав це місце. Тут я лікував свою нещасну голову після болісного й холодного пробудження в Оксидентал-парку, а потім пішов повідомити, що Емі зникла.