Я зайшов і тихенько причинив по собі двері. Зняв куртку, піднявся сходами, глянув униз на вітальню.
Емі сиділа на канапі: червоний светр, чорні штани, в руках горнятко кави, перед очима якийсь звіт. Навколо неї на канапі, на столику, на підлозі валялися папери. Це була Емі як вона є — еталон Ділової Жінки за Роботою Вдома. Сцена видавалася настільки нормальною, що я відчув себе привидом.
Вона підвела голову, коли я вже пройшов половину сходів, і усміхнулася.
— Привіт. Нічого собі ти запізнився.
— Коли ти повернулася?
— Вранці, як і казала, — вигляд вона мала збентежений, проте не засмучений. — Джеку, що відбувається?
— Мені подзвонили вночі у четвер. Один чоловік знайшов твій телефон у таксі.
— Ага! — переможно вигукнула Емі, скинула з себе папери, підскочила, підійшла мене обійняти. — Я так і думала, що загубила його в таксі. Я ту машину спіймала на вулиці й не запам’ятала назви компанії. До речі, я щойно зварила каву.
— Що?
Емі кивнула у бік кухні.
— Ну, тобі, здається, не завадить кава.
— Та ні,— я намагався говорити спокійно. — Трохи перепив учора пива, а так я в нормі.
— Трохи? А потім ще трохи? У тебе здоровенний синець на щоці, непитущий мій.
— Емі, де ти в біса була?
— Ти чудово знаєш де, любий, — у Сієтлі. А от де був ти? Тобто все гаразд, їзди де хочеш, ти не мусиш сидіти вдома на господарстві, коли я роз’їжджаю країною. Але ти такий… з тобою взагалі все гаразд?
Я не знав, з чого почати.
— Ти хіба не вчора мала повернутися?
Емі взяла мене за руку і повела на кухню.
— Експонат номер один, — сказала вона, вказуючи на календар на холодильнику. Позначки, нанесені її рукою, повідомляли, що Емі їде у четвер і повертається в суботу. Тобто сьогодні.
ebooksa