Непрохані

Тодд легко вимовив ці слова, внутрішньо дивуючись: що це вдарило Дженні в голову, що вона пустила в будівлю незнайому дитину?

Дівчинка кивнула.

— Мабуть, еге ж. Ти з нею спиш?

Це питання моментально привернуло увагу Тодда.

— Що?!

— Так, ти підстаркуватий, але для глухоти ще наче зарано. І для чоловічої немочі теж.

Та що в біса…

— Слухай, мала, як там тебе…

— Медисон. Я ж відрекомендувалася.

Тодд обійшов стіл і повернувся у своє крісло. Час було кликати Бянку.

Та раптом дещо спало йому на думку. Рука Тодда завмерла над кнопкою виклику.

— Якщо ти не однокласниця Медоу, звідки ти знаєш її ім’я?

Дівчинка скорчила гримасу.

— Нізвідки. Просто знаю. І що інші твої доньки набагато старші. І що твоя дружина пиячила.

Раптом вона замовкла і повісила голову.

— Вибачте. Я дуже груба.

На якусь мить вона ніби вимкнулася, а коли підвела голову, обличчя в неї геть змінилося. Вона швидко моргала і здавалася надзвичайно збудженою.

— Будь ласка, дайте мені папірець і ручку.

Тодд відвів руку від кнопки і вказав на прикріплений до столу блокнот. Дівчинка схопила ручку і щось почала писати на першій сторінці. Якісь цифри.

Записавши п’ять цифр, дівчинка раптом зупинилася.