Непрохані

— Якщо вона пручатиметься, викликайте поліцію. Вона прикинулася іншою особою, щоб зустрітися зі знаменитістю.

Б"янка підійшла до крісла дитини і суворо зиркнула на неї.

— Вставай, принцесо, та хутчіше.

— Ох, нестерпні ви люди, — втомлено пробурмотіла дівчинка. Підвелася, ігноруючи простягнуту руку Б’янки і не відриваючи очей від Крейна. — Я не хочу пручатися, але зрозумій — ти сам мене до цього змусив.

Тодд сів, тримаючи спину дуже прямо. Бянка розбереться — он вона вже взяла дівчинку за лікоть і потягла її до дверей.

Він опустив очі на папери, раптом відчувши страшенне бажання зануритися в роботу. Під кінець дівчинка почала говорити речі, які його дивно занепокоїли. Дивно і дуже сильно.

— Прощавай, — буркнув він. Дівчинка підморгнула.

— Начувайся, — промовила вона й рушила геть. Тодд Крейн рвучко підкинув голову і невідривно дивився, як вона віддаляється коридором.

За п’ять хвилин вона з’явилася внизу на вулиці. Повільно йшла, потім спинилася і так само повільно почала обертатися, піднімаючи голову. І хоча Тодд сахнувся від вікна настільки швидко, як міг, вона встигла його побачити.

Коли він знову обережно визирнув з вікна, дівчинка нікуди не ділася — стояла, дивлячись просто на нього. Здається, вона усміхнулася і піднесла руку з витягнутим вказівним пальцем. Рукою вона намалювала в повітрі якийсь символ. Коротку спіраль, схожу на цифру «9».

Потім дівчинка байдуже відвернулася і швидко пішла геть.

Тодд іще деякий час спостерігав за вулицею, побоюючись, що дівчинка повернеться. Чого він боявся — сказати було важко. Та її остання репліка… Від дитини таке мало б звучати сміховинно, але той тон нагадав йому про дещо. Власне, про декого.

Безглуздий збіг і нічого більше. То його мозок з’єднав не пов’язані між собою точки в часі й просторі. На нього тиснули всі ті роки — це Крейн уже зрозумів і так. Треба було якось підмолодитися. Він спробував пригадати, яка зовні ота Дженні на ресепшені, а коли не зміг, то навіть відчув занепокоєння. Але про те можна подумати пізніше. За келихом чогось спиртного.

Його думки поверталися на звичні рейки, робота виконувалася, і поступово Тодд знову почав почуватися собою.

Розділ 22

Будинок Андерсонів стояв на Федеральній вулиці поблизу Бродвей-авеню, з краєвидом на бухту Еліот. Авеню була справжньою артерією міста — широка й довга вулиця з рядами офісних споруд, банків з червоної цегли й численних кав’ярень. Американці взагалі люблять каву, але для жителів північного заходу то якась манія. Дивно, як її ще банкомати не наливають. Федеральна вулиця була тихіша, затінена осінніми жовто-мідяними деревами. Максимальна допустима швидкість тут була всього сорок кілометрів на годину, бо тут справді гуляли. Живоплоти навколо будинків були охайно підстрижені, паркани — пофарбовані, й не сто років тому. Більшість будинків були невеличкі, а машини біля них натякали своїм виглядом, що не треба великих статків, аби жити у цьому приємному місці.

Власне дім стояв неподалік перехрестя. Знадвору особливих пошкоджень від вогню не проглядалося, хоча вікна на першому поверсі були затулені щитами. Я піднявся сходами на невелику веранду, як і личить людині, яка має повне право входити у чийсь дім. Двері були заклеєні поліцейською плівкою, та я мав чим її позбутися і мав чим відчинити замок. Більшість копів уміють заходити в замкнені приміщення, а я це вмію трішки краще за більшість.

Ступивши в темне приміщення, пропахле димом, я зачинив по собі двері.

Кілька хвилин стояв непорушно, даючи очам звикнути до мороку. Зі щілин у щитах на вікнах проливалося надто мало світла, щоб розігнати його. Збоку від дверей я намацав вимикач, і спалахнуло світло. Напевно, рахунок сплачувався автоматично, незважаючи на те, що хазяїн невідомо де.

Найперше я пішов нагору. Ознак пожежі, окрім запаху й темних плям на стінах, там майже не виявилося. В будинку було дві спальні, ванна кімната, комора та чийсь кабінет. Люк у стелі холу вів на горище, присипане густим шаром пилу. Я швидко оглянув спальні, позазиравши у шухляди й шафи, потім продивився класичні схованки у ванній кімнаті. Нічого, крім ознак того, що тут мешкала пара середніх літ із сином-підлітком. Жодних ознак, що в будинку була зброя — ні сейфа, ні чохлів, ні коробки з гільзами.