Бланшард, здається, здивувався.
— Чув, звісно. Жінка й син загинули неприємною смертю, убивця — чоловік. Більше нічого не знаю.
— Чи Андерсон вважається зниклим безвісти?
— Ні, він розшукується як підозрюваний у подвійному вбивстві. А це інше відділення.
— Ви в це вірите? Що то він убив своїх?
—
— Я саме звідти, — пояснив я. — Опитав там трохи сусідів.
Бланшард насупився.
— Вас можна привітати з поверненням до правоохоронних органів, та ще в Сієтлі? Дивно, що я не чув про це.
— Ні-ні, як приватна особа я провів приватну бесіду з іншими приватними особами.
— Угу. Ну і навіщо воно вам, шановна особо?
— Особисте.
— І що ви дізналися на дозвіллі?
— Що Андерсон — не вбивця.
— Угу, — Бланшард почав малювати якісь чудернацькі кола у своєму блокноті.
— Єдина очевидиця стверджує, що Андерсон підійшов до будинку вже після події. Вона, звісно, не те щоб дуже надійний свідок, але не можна відкидати її спостереження. Інша особа підтвердила, що в Андерсонів були нормальні стосунки, що, як на мене, теж важливий момент. Якщо в них не було якогось давнього повільного конфлікту, то причини для такої жорстокості просто зникають, погодьтеся.
— Ви розумієте, що життя Джини Андерсон застраховане на вісімдесят тисяч доларів?
— Не знав, що аж на стільки, але це не мотив. Якщо Андерсон з тих людей, які здатні за вісімдесят тисяч скрутити в’язи власній жінці, то в поліції про нього вже знали б. Він навіть власником зброї не був.
— Наскільки відомо нам.
— Немає тут жодного мотиву, жодних вказівок на мотив.