— Агов, Джеку, ти ж був поліцейським. Ти знаєш, як воно буває. Ці люди ніби сновиди. Встають зранку, ходять на роботу, на барбекю, на риболовлю з сусідами. Люди собі й люди, як усі. А потім бац — і виявляється, то була людина-шкарлупка, а всередині в неї ховалося щось геть відмінне. І тут тобі кров на стінах і що хочеш. Вісімдесят тисяч — сума пристойна, надто коли в його житті були не тільки родина й робота.
— Саме так, — кивнув я, — в нього справді сталося дещо, про що не знає поліція.
Бланшард припинив водити олівцем у блокноті.
— Наприклад?
— Кілька місяців тому Андерсон отримав у спадок від одного померлого багатія з Чикаго чверть мільйона доларів. Чеком.
Тепер Бланшардова увага належала мені безроздільно.
— Звідки ти це знаєш?
— Від юриста, який мав до цього певний стосунок. Він зламав собі голову, намагаючись зрозуміти причини такого вчинку з боку багатія, і теж упевнений, що Андерсон не вбивця.
— Лише через гроші? То не доказ.
— Знаю, — кивнув я. — Але юрист не коп і не знає. Ти зараз, певно, думаєш, що коли Андерсон отримав гроші, то вирішив почати нове життя, а жінка з дитиною були йому наче тягар на шиї — от він їх і позбувся, звільнив місце для щастя й розкошів.
— Дивно, що ти пішов з поліції,— зазначив Бланшард. — Ти наче непоганий коп.
— Та от біда, — провадив я. — Чек так і не був переведений у готівку. Андерсон місяць протримав його в себе, а потім зник. Навіть якщо вирішити, що з такими грошима час тікати в Мексику і там жирувати на тако з текілою у товаристві темпераментних жінок, спершу треба відкрити рахунок у банку і записати ті гроші на своє ім’я. Бо чек можна загубити, його можуть украсти, його, врешті-решт, може дружина твоя знайти.
Бланшард утупив погляд у стіну над моєю головою — чи просто дивився на мене й не бачив. Він облизнув губи і кивнув.
— Гаразд, припустімо, що все так. Як звати того юриста?
— Ґері Фішер. Назви його контори я не знаю.
— Йому можна вірити?
— Ми дуже давно знайомі.
— Маєш його номер?
— Лишив його в готелі.
Він швидко глянув на мене.
ebooksa