Біля неї стояв чорний лікарський саквояж, а з грубої нагрудної кишені стирчав термометр.
Блідість примарного пасажира змусила її ліву руку потягнутися до термометра у кишені.
— О Боже, — прошепотіла міс Мінерва Геллідей.
Повз проходив метрдотель, вона торкнула його за лікоть і кивнула в напрямку проходу.
— Вибачте, а куди прямує той бідолаха?
— У Кале, а тоді в Лондон, мадам. Як буде на те воля Божа.
І поквапився геть.
У Мінерви Геллідей зник апетит, і вона витріщилася на того засніженого скелета.
Здавалося, чоловік зрісся з розкладеними перед ним столовими приборами. Ножі, виделки і ложки задзеленчали холодним сріблом. Він зачаровано прислухався, неначе то лунав, виграючи ножами, відгомін його власної душі, неначе той срібний передзвін долинав з іншого виміру. Його руки лежали на колінах, наче самотні тварини, і коли потяг хилитнувся, щоби зробити велику дугу, його тіло безсило хиталося то туди, то сюди.
Якоїсь миті потяг зробив ще крутіший поворот, і столове срібло із дзенькотом упало. Жінка за дальнім столом зі сміхом вигукнула:
— Не можу в це
А чоловік ще гучніше зареготав:
— І я теж!
Випадково чи ні, але примарний пасажир ураз почав танути. Недовірливий сміх пари гострим лезом різонув його слух.
Він помітно зіщулився. Очі запали, і можна було уявити, як з рота виривається холодна пара.
Вражена міс Мінерва Геллідей подалася вперед і простягнула руку. Вона почула свій власний шепіт:
— Я вірю!
Ефект виявився миттєвим.
Примарний пасажир виструнчився. Барва повернулася до його блідих щік. В очах загорівся вогник. Голова його повернулась, і він втупився у дивовижну жінку, яка зцілювала словами.
Страшенно почервонівши, літня медсестра з великим теплим бюстом спохопилася, підвелась і поквапилася геть.