— Так! — вигукнув Нострум Парацельсій Кривий.
— Увійдіть! — крикнув Тімоті.
— Увійдіть, — жестами покликали Ануба, миша і восьминогий Арах.
— Увійдіть! — прошепотів Тімоті.
І примарний пасажир кинувся в обійми своїх кузенів з милостивим проханням про притулок на тисячу ночей, і хор голосів «За!» злетів угору, наче обернений догори дощ. Двері зачинилися, і примарний пасажир з такою ж дивною медсестрою опинилися вдома.
Розділ 14
Жовтневий народ
Після морозного видиху примарного пасажира всі мешканці Осіннього будинку відчули приємний холодок, вимакітрили стародавні метафори з-під своїх стріх і вирішили зібрати ще більші збори Жовтневого народу.
Тепер, коли свято Повернення додому скінчилося, жахлива правда вийшла на світло. Ось осінній вітер зірвав усе листя, повністю оголивши дерево, аж раптом на його гіллі вже розправили крила і вищирили гострі зуби проблеми.
Метафора екстремальна, але ж і Осіння нарада була дуже серйозна. Сім’я мала нарешті вирішити, як радив примарний кузен, хто і що вона. Усіх темних незнайомців терміново зареєструвати і каталогізувати.
Хто найстарший поміж невідображуваних у дзеркалах?
— Я, — донісся шепіт із горища. — Я, — свиснула своїми беззубими яснами Тисячу-Раз-Прабабуся. — Інших немає.
— Без сумнівів, — погодився Томас Високий.
— Згоден, — із затінку промовив мишокарлик у кінці довгого столу, за яким збиралася нарада. Усипані єгипетським ластовинням руки розпласталися на стільниці з червоного дерева.
Стіл гупнув. Щось під ним луснуло зо сміху. Ніхто навіть не поворухнувся глянути, що там.
— Скільки поміж нас стілогупачів? Скільки блукачів, дибунів, стрибунців? Скільки не бояться сонця, а скільки відтіняють місяць?
— Не так швидко, — сказав Тімоті, чиїм завданням постановили записувати всі факти, хай би вони були простими, як плід хлібного дерева, чи ні.
— Скільки гілок Сімейного дерева безпосередньо пов’язані зі смертю?
— Ми, — відгукнулися з горища інші голоси, наче вітер, який пробирався крізь надтріснуті балки і завивав у даху. — Ми Жовтневий народ, осінній люд. Це правда в мигдалевій шкуринці, мушля нічного зілля.
— Занадто туманно, — сказав Томас Низький, зовсім не схожий на свого тезку, Високого.