Енн завмерла. Вона глянула на пагорби і перші зірки. Потім втупилася у хлопця, який назвався Томом. Сесі змусила її впустити відро.
— Подивися, що ти накоїв!
Том підбіг.
— Дивись, це все через тебе!
Він, сміючись, витер носовою хустинкою її туфлі.
— Забирайся! — вона відштовхнула його руки, але він знову розсміявся. Дивлячись на нього зблизька, Сесі глянула на форму його голови, високий лоб, тонкі ніздрі, широкі плечі, блиск в очах і налиті силою руки, які дбайливо витирали туфлі хустинкою. Позираючи вниз із потайного сховку цієї чарівної голівки, Сесі смикнула приховану ниточку черевомовця, і гарненький ротик відкрився зі словами: — Дякую!
— О, то ти вмієш бути ввічливою?
Запах шкіри від його рук, запах відкритої машини, що ним просякнув одяг, торкнувся чуйних ніздрів, і Сесі, немов у далекому сні на темних осінніх луках і полях, раптом здригнулася.
— Тільки не з тобою! — відповіла Енн.
— Т-с-с… говори лагідно, — сказала Сесі та протягнула пальці Енн до голови Тома. Енн відсіпнула руку.
— Я збожеволіла!
— Мабуть, що так! — кивнув він, посміхаючись, трішки спантеличений. — Ти хотіла доторкнутися до мене?
— Не знаю. Ой, іди геть! — її порожевілі щоки палали, немов жарини.
— Біжи! Я тебе не затримую, — Том випростався. — Передумала? Ти підеш зі мною на танці сьогодні ввечері?
— Ні, — відповіла Енн.
«Так! — подумки закричала Сесі. — Я ще ніколи не танцювала. Я ніколи не носила довгої сукні. Я хочу танцювати всю ніч. Жодного разу я не була в танцюючій жінці. Тато з мамою ніколи не дозволяли цього. Собаки, кішки, цвіркуни, листя — я була в усьому на світі, в той чи інший час, але ніколи не була жінкою у розквіті сил, та ще й у такий вечір, як цей. О, благаю, давай підемо на танці!»
Її думки напружилися, немов пальці у новій рукавичці.
— Добре, — відповіла Енн Лірі. — Не знаю чому, але сьогодні я піду з тобою, Томе.
— А тепер додому, хутко! — вигукнула Сесі. — Тобі треба вмитися, сказати батькам, приготувати сукню… Швидко в кімнату!
— Мамо, — сказала Енн, — я передумала!