— Енн!
Але Енн зціпила зуби.
— Ні, ні, я ненавиджу його!
Мені не слід було залишати її, навіть на мить. Силою думки Сесі обережно, не поспішаючи і дуже ніжно підкорила руки дівчини, її серце та голову.
«Встань», — подумала вона.
Енн підвелася.
«Одягни пальто!»
Енн одягла пальто.
«А тепер іди!»
— Ні!
— Іди!
— Енн — покликала мати, — виходь. Що це на тебе найшло?
— Нічого, мамо. На добраніч. Ми повернемося пізно.
Енн і Сесі разом побігли в літню ніч, що повільно віддалялася від них.
Кімната була сповнена плавно танцюючих голубів, які граційно розпускали своє пишне пір’я, кімната була сповнена павичів, веселкових кольорів та відблисків. І серед усього цього кружляє, кружляє, кружляє у танці Енн Лірі.
— О, який чудовий вечір, — сказала Сесі.
— Який чудовий вечір, — промовила Енн.
— Ти дивна, — відповів Том.
Музика закружляла їх у сутінках, завертіла в потоках звуків; вони пливли, гойдалися, тонули і знову спливали за ковтком повітря, задихаючись, чіплялися один за одного, немов потопельники, і знову кружляли, сплітаючись у рухах, у шепоті, подихах під звуки «Прекрасної Огайо».
Сесі наспівувала. Губи Енн розімкнулися, і полилася мелодія.