Машина з ревом мчала по шосе, а тим часом кімнати ферми враз ожили, кипіла вода для ванни, мати бігала по кімнаті, затиснувши у роті шпильки для волосся.
— Що на тебе найшло, Енн? Тобі ж ніколи не подобався Том!
— Правда, — раптом Енн застигла на місці в самому розпалі приготувань.
«Але ж зараз бабине літо! — подумала Сесі. — Літо повернулося до настання зими».
— Останні дні літа, — відповіла Енн.
«Відмінний час для танців», — подумала Сесі.
— … для танців, — пробурмотіла Енн Лірі.
Ось вона сидить вже у ванні, і мило піниться на її білих тендітних плечах, під пахвами, теплі груди плавно ковзають у долонях, а Сесі змушувала губи ворушитися від посмішки. Не повинно бути жодних зволікань, інакше все піде прахом! Енн Лірі мусить постійно рухатися, готуватися, мити тут, милити там, а тепер — встань!
— Слухай ти! — Енн глянула на своє відображення в дзеркалі, біле й рожеве, немов лілії і гвоздики. — Хто ти?
— Дівчина сімнадцяти років, — Сесі визирнула з її фіалкових очей. — Ти мене не бачиш. Ти знаєш, що я тут?
Енн Лірі похитала головою.
— У мене, певно, вселилася відьма останнього дня літа.
— Майже вгадала! — засміялася Сесі. — А тепер одягай сукню!
Яке задоволення, коли шовк торкається твого тіла! Зовні пролунав крик:
— Енн, Том повернувся!
— Скажи йому, хай почекає, — Енн присіла. — Я не піду на танці.
— Що? — вигукнула її мати.
Сесі трохи відволіклась. На якусь фатальну мить вона покинула тіло Енн. Вона почула віддалений шум машини, що мчить по залитій місячним світлом дорозі, і подумала: «Треба знайти Тома, проникнути в його голову і подивитись, як це бути хлопцем двадцяти двох років такої ночі». І вона швидко полетіла вниз по дорозі, а тепер повернулася, наче птах у власну клітку, і заметушилася, затріпотіла в голові Енн.
— Енн!
— Скажи йому, нехай забирається геть!