Спочатку — кам’яна тиша.
І знову нічого.
Він уже збирався підскочити в замішанні, коли лоскіт у вусі сказав:
І глибоко під землею він почув звук, схожий на єдиний удар похованого серця.
Ґрунт під колінами здригнувся трьома ударами серця.
Тімоті відсахнувся.
— Батько казав правду!
— Так, — прошепотів хтось йому на вухо.
— Так, — луною відгукнувся шерстяний клубочок за пазухою.
Ануба замуркотіла.
Він не повернувся до блідого надгробка, бо той був такий страшний і таємничий, що Тімоті заплакав, сам не знаючи чому.
— Ох, бідненька!
— Не бідненька, любий, — мовила Мати.
— Але вона
— Так ненадовго ж. Май терпіння.
Він не міг іще раз поглянути на могильний камінь, а тому послав на розвідку і по новини своїх друзів.
Серцебиття пришвидшилось. Земля тремтіла від нервових поштовхів. Павучок сплів цілий гобелен у його вусі. Кишеня його сорочки смикнулася. Ануба бігала колами.