Із праху посталі

— Перші завіси виготовили з цільної бронзи, вічного металу, та не винайшли до нього шмаровидла, щоб ворота тихо прочинялися. Тому коли відчинилася Велика фіванська брама, народивсь і я. Спочатку тихесенький, скрип, рип, а потім, все голосніший, мій голос поступово став віщати волю богів. Приховані, потаємні, невидимі Ра і Бубастіс промовляли через мене. Тепер віряни й жерці звертали багато уваги на мої склади та невпевнений писк і скрегіт, не менше, ніж на золоті маски і руки, що жнивують!

— Ніколи про це не думав, — Тімоті подивився на нього з легким подивом.

— А ти подумай, — сказав голос фіванських завіс, загублений три тисячі років тому.

— Далі, — обірвали його всі.

— І бачачи, — продовжував голос, — що віряни, окутані таємницею, задирають голови, аби вловити мої прокламації та чекають на тлумачення, замість того, щоб змастити бронзові завіси, вони призначили читця, первосвященика, який перекладав мій найменший скрип і бурмотіння на підказки Осіріса, волю Бубастіс чи раду самого Сонця.

Привид зупинився і порипів та попищав трохи для прикладу. Немов музика заграла.

— Народившись одного разу, я так ніколи і не вмер. Якось майже згинув, але ні. Хоч мастило блищало на воротах і дверях світу, завжди лишалися бодай одні двері, одна завіса, що могла прихистити мене на ніч, на рік або на все життя. Так я перетинав континенти зі своїм словниковим запасом, зі своїми скарбами знань, і покоюся тут, серед вас, уособлення всіх відкриттів і закриттів величезного світу. Прошу, не мастіть, не кладіть ні жиру, ні сала на мої місця відпочинку.

До тихого сміху приєдналися всі.

— Як вас записати? — спитав Тімоті.

— З роду-племені мовців, що не говорять ні до вітру, ні до бурі. Самодостатні оратори полуденної ночі.

— Повторіть іще раз.

— Тихий голос, який питає мертвих проти брами раю: «Чи знали ви за життя завзяття?» Якщо відповідь «так», то можна піднятися на небо. Якщо — «ні», то горіти вам у пеклі.

— Чим більше питань я ставлю, тим довші відповіді отримую.

— Фіванський голос. Так і запиши.

Тімоті записав.

— «Фіванський» з великої букви? — тільки й уточнив він.

Розділ 18

Поспішай жити

Мабуть, мадемуазель Анжеліна Маргарита таки здавалася дивною, для когось гротескною, для багатьох кошмарною, але, безумовно, її перекинуте догори дном життя було для всіх загадкою.

Навіть декілька місяців після великого та щасливого Дня повернення додому Тімоті все ще не підозрював про її існування.