«Так, хочу, — подумала Сесі, — навіть якщо доведеться пожертвувати всім, хоч тут і зараз, тільки була б я йому потрібна. Тоді не треба було б мені більше тинятися вечорами, не треба буде вселятися у птахів, собак, кішок, лисиць. Лише бути з ним. Тільки з ним одним».
Дорога під ними шурхотіла, біжучи вперед.
— Томе, — сказала нарешті Енн.
— Що? — він байдуже дивився на дорогу, дерева, небо та зірки.
— Якщо ти коли-небудь опинишся в Ґрінтауні, штат Іллінойс, в декількох милях звідси, можеш зробити мені послугу?
— Яку?
— Можеш зайти там до моєї подруги? — сказала Енн Лірі, запинаючись і трошки ніяково.
— Навіщо?
— Вона — моя добра подруга. Я розповідала їй про тебе. Я дам тобі її адресу.
Коли машина зупинилася біля ферми, вона дістала з сумочки олівець і папір та, поклавши листок на коліна, почала писати при світлі місяця.
— Ти можеш прочитати?
Він глянув на листок і розгублено кивнув.
Він прочитав те, що було написано.
— Ти коли-небудь зайдеш до неї? — губи Енн ворухнулися.
— Коли-небудь.
— Обіцяєш?
— Який стосунок це має до нас? — сердито вигукнув він. — І для чого мені ці ймення та папірці?
Він зім’яв листок в кульку.
— О, будь ласка, пообіцяй мені! — благала Сесі.
— …обіцяй… — сказала Енн.