День повернення додому

— Цікаво? Мені? Іди з Богом. Забирайся! — крикнула вслід тітка Тілді.

Молодик у чорному різким рухом надів капелюха, тим самим прощаючись із нею.

— Усіх благ! — Тітка Тілді зачинила двері.

Давайте, давайте. Так буде краще. Пішли. Кляті телепні з їхніми маячними ідеями. Це ж треба було додуматися до кошика. Якщо і поцупили щось, то хай так буде, аби тільки їй дали спокій.

— Дивись-но! — Тітка Тілді розцвіла. — Он Емілі іде, приїхала після коледжу. Саме вчасно. Дівчина — мов ягідка. А яка в неї хода! Але, Господи, щось вона нині бліденька і дивна якась, та й не іде ніби, а плететься. Цікаво, у чому причина. Виглядає стурбованою. Бідненька! Треба приготувати їй кави і тістечок.

Емілі пройшла по ґанку. Тітка Тілді, пораючись на кухні, почула її неспішні кроки. Що ж так непокоїть дівчину? У неї не більше запалу, ніж у грипозної ящірки. Вхідні двері розчинилися. Емілі зупинилася у передпокої, тримаючись за латунну дверну ручку.

— Емілі? — гукнула тітка Тілді.

Емілі, похнюпивши голову, припленталася у вітальню.

— Емілі! Я вже зачекалася на тебе! Тут до мене приходили якісь несусвітні дурні з кошиком. Хотіли мені всучити якийсь непотріб, але я не купилася на це. Я така рада, що ти вдома. Відразу затишніше стало.

І тут до тітки Тілді дійшло, що Емілі вже чи не цілу хвилину мовчки витріщається на неї.

— Емілі, що трапилося? Досить витріщатися. Давай я принесу тобі горнятко кави. На ось! Емілі, чому ти сахаєшся мене? Емілі, дитинко, перестань кричати.

Не кричи, Емілі! Не треба! Якщо ти будеш так кричати, то станеш не сповна розуму. Емілі, встань із підлоги і не тулися до стіни! Емілі! Перестань кулитися, дитинко. Я не заподію тобі нічого лихого! О Господи, як не одне, то друге. Емілі, та що з тобою? Дитинко…

Затуливши обличчя долонями, Емілі стогнала.

— Дитинко, дитинко, — шепотіла тітка Тілді. — Ось попий води. Випий її, Емілі, ну ось.

Емілі широко розкрила очі, але побачила щось і, здригаючись усім тілом, знову зажмурилася.

— Тітко Тілді, тітко Тілді, тітко…

— Перестань! — Тітка ляснула її. — Що з тобою?

Емілі змусила себе знову розкрити очі.

Вона простягнула руку. Рука зникла всередині тітки Тілді.

— Що за дурноголові витівки! — вигукнула Тілді. — Забери руку! Забери її, кажу тобі!