День повернення додому

Автівка заревіла, Емілі мовби прикипіла до керма, вдивляючись у мокру від дощу дорогу, що звивалася поміж вуличками. Тітка Тілді похитувала парасолею.

— Поквапся, дитино, поквапся, поки вони не вприснули у моє тіло якогось зілля, і не оббілували, і не почикрижили на шматки, як це у морочливих трунарів заведено. Потім скроять і зшиють так, що мама рідна не впізнає!

— Ой, тітко, тітко, відпусти мене, я не хочу туди їхати! Нічого доброго з цього не вийде, — зітхала дівчина.

— От ми і приїхали, — Емілі загальмувала на узбіччі дороги і безсило схилилася на кермо, але тітка Тілді вже вискочила з автівки і, делікатно притримуючи поділ, жваво подріботіла під’їзною дорогою на задвірок моргу, де із вилискуючого чорного катафалку саме вивантажували кошик.

— Ей! — накинулася вона на одного із чотирьох носильників. — Ану покладіть!

Усі четверо озирнулися.

— Відійдіть, леді, — сказав один із них. — Ми виконуємо свою роботу.

— Це моє тіло лежить там! — Тітка Тілді розмахувала парасолею.

— Ми нічого не знаємо, — озвався другий чоловік. — Будь ласка, мадам, відійдіть. Ця штука важка.

— Сер, — ображено виїукнула вона, — смію вас запевнити, що я важу сто десять фунтів.

Носильник ковзнув по ній поглядом:

— Леді, мене не цікавить, скільки ви важите. Мене цікавить, чи я встигну додому на вечерю. Якщо я запізнюся, то дружина мене вб’є.

І всі четверо рушили вперед, а тітка Тілді поспішила вслід за ними — через вестибюль, у прозекторську.

Чоловік у білому халаті вже з нетерпінням чекав на кошик, не приховуючи задоволеної посмішки на довгастому обличчі. Тітці Тілді було начхати як і на це вдоволене обличчя зокрема, так і на його власника загалом.

Поставивши кошик, четверо чоловіків пішли собі.

— Мадам, тут не місце для леді, — поглянувши на тітку, сказав чоловік у білому халаті.

— Що ж, — озвалася втішена тітка, — я рада, що ти так вважаєш. Саме те я й намагалася втовкмачити вашому молодику у чорному!

— Що ще за молодик у чорному? — здивувався працівник моргу.

— Та той, котрий вештався довкола мого будинку, і нікотрий більше.

— Такі, як ви описали, у нас не працюють.