— Послухайте, мем, — сказав один із чоловіків. — Ось тут тіло буде покоїтися під час завтрашньої церемонії.
— Я звідси не вступлюся, поки не отримаю те, що хочу.
Вона сиділа із суворим обличчям, її бліді пальці торгали мереживний комірець, а одна нога у високому черевику на гудзиках роздратовано постукувала по підлозі. Кожен, хто підступав занадто близько, отримував удар парасолею. А коли хтось із них кидався вхопити її, то вона просто… вислизала.
Шваркіт у конторі почув містер Каррінґтон, директор моргу, і придибав по проходу з’ясувати, що трапилося.
— Годі, годі, — прошепотів він до службовців, приклавши пальця до губ. — Ставтеся з шанобою, ставтеся з шанобою. У чому річ? О мадам, я можу вам чимось допомогти?
Вона зміряла його поглядом:
— Ви можете.
— Якщо ваша ласка, то чим саме?
— Підіть ген у ту кімнату, — скомандувала тітка Тілді.
— Та-а-а-а-к.
— І скажіть цьому завзятому юному досліднику, щоб дав спокій моєму тілу. Я — незайманиця. Мої родимі плями, родимки, шрами та інші принади, із вигином щиколотки включно — моя особиста справа. І я не бажаю, щоби він туди пхав свого носа, вимацував і надрізував, чи якось інакше шкодив.
Містер Каррінґтон ніяк не міг дотямити, що за тіло вона має на увазі. Він лише у цілковитій безпорадності дивився на неї.
— Він розіклав мене на столі, як голуба, якого слід спатрати і нафарширувати, — поскаржилася вона йому.
Містер Каррінґтон поспішив усе перевірити. Після п’ятнадцятихвилинної сторожкої тиші у вестибюлі, а за зачиненими дверми прозекторської — гострих суперечок і звіряння записів Каррінґтон повернувся помітно зблідлий.
Він упустив окуляри, підняв їх.
— Ви нам ускладнюєте роботу.
— Але він саме викачує кров із…
— Що?
— Так, так, запевняю вас, саме так. Отож, просто ідіть собі, негайно. Уже нічим не зарадиш. — Він нервово засміявся. — Наш прозектор робить частковий розтин, щоби з’ясувати причину смерті.
ebooksa