День повернення додому

— Яка здогадлива! — розсміялася Сесі. — А тепер одягай сукню. Ах, яке задоволення, коли гарний одяг прикрашає тіло! Вже кличуть…

— Енн, Том приїхав!

— Скажіть, нехай почекає. — Енн раптом присіла. — Скажіть йому, що я не піду на танці.

— Що? — спитала мати, стоячи на порозі.

Сесі миттю вселилася назад. На якусь фатальну мить вона відволіклася, лише на мить покинула тіло Енн, на хвильку. Почувши далекий тупіт копит, скрип коліс, який донісся із залитої місячним сяйвом весняної дороги, раптом подумала: «Треба знайти Тома, проникнути в його голову і подивитися, як це бути хлопцем двадцяти двох років такої ночі». Вона швидко пролетіла над вересовим лугом, а тепер повернулася, наче птах у власну клітку, і заметушилася, затріпотіла в голові Енн Лірі.

— Енн!

— Скажи нехай він іде геть!

— Енн! — Сесі зайняла своє місце і напружила думки.

Але Енн зціпила зуби.

— Ні, ні, я його ненавиджу!

Не можна було залишати її, навіть на мить. Силою думки Сесі обережно, не поспішаючи підкорила руки дівчини, її серце та голову.

«Встань!» — подумала вона.

Енн підвелася.

«Одягай пальто!»

Енн одягла пальто.

«Тепер іди!»

«Ні!» — подумала Енн Лірі.

«Іди!»

— Енн, — покликала мати, — не змушуй Тома чекати. Зараз же виходь, не показуй коників. Що це на тебе найшло?

— Нічого, мамо. На добраніч. Ми вернемося пізно.