Він трохи відсунувся, і вигляд у нього був такий змучений, ніби він пробіг сотні миль. Сидячи біля неї, Том промовив:
— Не розумію, що це коїться. Щойно…
— Що? — спитала Сесі.
— Щойно мені здалося… — він протер руками очі. — Неважливо. Відвезти тебе додому?
— Будь ласка, — сказала Енн Лірі.
Він свиснув коневі, мляво смикнув віжки, і віз помчав. Колеса застукали, зашаруділи, залитий місячним сяйвом віз котився дорогою. Була лише одинадцята година вечора. Навкруги рання весняна ніч. Повз них пропливали мерехтливі поля і солодкі луги, які пахнули конюшиною.
Сесі, дивлячись на поля, на луги, думала: «Я віддала б усе, усе на світі, щоби бути поруч із ним, з цієї ночі і назавжди». А в голові ледь відлунювали голоси батьків: «Будь обережна! Ти ж не хочеш втратити свою магічну силу, вийти заміж за простого смертного? Остерігайся, ти ж не хочеш цього».
«Так, хочу, — подумала Сесі — навіть якщо доведеться пожертвувати цим, хоч тут і зараз, тільки була б я йому потрібна. Тоді не треба було б мені більше тинятися весняними вечорами, не треба вселятися у птахів, собак, кішок, лисиць. Лише бути з ним. Тільки з ним одним».
Дорога під ними шурхотіла, біжучи вперед.
— Томе, — обізвалася нарешті Енн.
— Що? — він байдуже глянув на дорогу, на коня, на дерева, небо та зірки.
— Якщо ти коли-небудь, у майбутньому, в будь-який час, потрапиш в Меллін-Таун в Іллінойсі — це кілька миль звідси — можеш зробити мені послугу?
— Можливо.
— Можеш зайти там до моєї подруги? — невпевнено сказала Енн Лірі, затинаючись.
— Навіщо?
— Вона моя добра подруга… Я розповідала їй про тебе. Я дам тобі адресу. Зачекай секундочку.
Віз зупинився на подвір’ї ферми, вона дістала з сумочки олівець та папір і, поклавши листок на коліно, почала писати при світлі місяця.
— Ось, тримай. Прочитаєш?
Він подивився на листок і спантеличено кивнув.
— Сесі Еліот, вулиця Вербова 12, Меллін-Таун, Іллінойс, — прочитав він.
ebooksa