День повернення додому

22
18
20
22
24
26
28
30

— Зігни свої ноги, жінко!

Тіло сліпо, навпомацки засмикалося.

— Дивись! — вигукнула тітка Тілді.

Світло проникло у незрячі, вкриті пеленою очі.

— Відчувай! — зазвала тітка Тілді.

Тіло раптом відчуло тепло кімнати, побачило реальний препараційний стіл і, важко дихаючи, зіперлося на нього.

— Рухайся!

Тіло зробило натужний, повільний крок.

— Слухай! — скомандувала Тілді.

У вуха увірвався шум. Хрипке, нетерпляче дихання приголомшеного прозектора, скигління містера Каррінґтона, її власний тріскучий голос.

— Іди! — сказала вона.

Тіло пішло.

— Думай! — сказала вона.

Старий мозок почав думати.

— Говори! — сказала вона.

— Вельми вам вдячна. Спасибі, — вклонившись присутнім, сказало тіло.

— А тепер плач! — сказала насамкінець вона.

І тітка Тілді заплакала від щастя.

І тепер якщо вам забагнеться провідати тітку Тілді, то ви у будь-який день після четвертої просто підійдіть до її антикварної крамнички і постукайте у двері. На них висить великий, почорнілий похоронний вінок. Не зважайте на нього! Тітка Тілді там його і залишила — таке вже в неї почуття гумору. Ви стукаєте у двері. Вони зачинені на два засуви і три замки, і звідти долинає її голос:

— Це, бува, не чоловік у чорному?