День повернення додому

22
18
20
22
24
26
28
30

Енн і Сесі разом вибігли у весняний вечір.

Кімната була сповнена плавно танцюючих голубів, які граційно розпускали своє пишне пір’я, кімната була сповнена павичів, веселкових кольорів та відблисків. І серед усього цього кружляє, кружляє, кружляє у танці Енн Лірі.

— Ох, який сьогодні чудовий вечір! — сказала Сесі.

— Який чудовий вечір! — сказала Енн.

— Ти дивовижна, — відповів Том.

Мелодія закружила їх у вихорі імли, завертіла в потоках звуків; вони пливли, гойдалися, тонули і знову спливали за ковтком повітря, задихаючись, чіплялися один за одного, немов потопельники, і знову кружляли, сплітаючись у рухах, у шепоті, подихах під звуки «Прекрасної Огайо».[13]

Сесі наспівувала. Губи Енн розімкнулися, і зазвучала мелодія.

— Так, я дивна, — сказала Сесі.

— Ти не схожа на себе, — мовив Том.

— Сьогодні не схожа.

— Ти не та Енн Лірі, яку я знав.

— Зовсім не та, зовсім, — прошепотіла Сесі за багато-багато миль звідти.

— Зовсім не та, — заворушилися губи Енн.

— У мене якесь дивне відчуття, — сказав Том.

— Щодо чого?

— Щодо тебе. — Він обійняв Енн за спину і закружив її у танці, пильно розглядаючи її рум’яне обличчя.

— Твої очі, — промовив він, — не второпаю.

— Ти бачиш мене? — спитала Сесі.

— Ти ніби тут, і ніби десь далеко, — Том обережно її кружляв, обличчя в нього було заклопотане.

— Так.