Енн і Сесі разом вибігли у весняний вечір.
Кімната була сповнена плавно танцюючих голубів, які граційно розпускали своє пишне пір’я, кімната була сповнена павичів, веселкових кольорів та відблисків. І серед усього цього кружляє, кружляє, кружляє у танці Енн Лірі.
— Ох, який сьогодні чудовий вечір! — сказала Сесі.
— Який чудовий вечір! — сказала Енн.
— Ти дивовижна, — відповів Том.
Мелодія закружила їх у вихорі імли, завертіла в потоках звуків; вони пливли, гойдалися, тонули і знову спливали за ковтком повітря, задихаючись, чіплялися один за одного, немов потопельники, і знову кружляли, сплітаючись у рухах, у шепоті, подихах під звуки «Прекрасної Огайо».[13]
Сесі наспівувала. Губи Енн розімкнулися, і зазвучала мелодія.
— Так, я дивна, — сказала Сесі.
— Ти не схожа на себе, — мовив Том.
— Сьогодні не схожа.
— Ти не та Енн Лірі, яку я знав.
— Зовсім не та, зовсім, — прошепотіла Сесі за багато-багато миль звідти.
— Зовсім не та, — заворушилися губи Енн.
— У мене якесь дивне відчуття, — сказав Том.
— Щодо чого?
— Щодо тебе. — Він обійняв Енн за спину і закружив її у танці, пильно розглядаючи її рум’яне обличчя.
— Твої очі, — промовив він, — не второпаю.
— Ти бачиш
— Ти ніби тут, і ніби десь далеко, — Том обережно її кружляв, обличчя в нього було заклопотане.
— Так.
ebooksa