Ангел пригляду

Він мовчав. Діана шумно видихнула, тамуючи напад люті.

— Зрозумій, — сказала вона, — Геніус спробував обмовити мене. І тільки тому, що хотів заволодіти мною, але отримав відкоша.

— Чому? — запитав Субота все тим самим рівним голосом.

Вона довго дивилася на нього, не відводячи погляду.

— Бо я кохаю тебе, — промовила вона тремтливим голосом. — Ти… ти — єдиний. Заради тебе я готова на все.

Він засміявся, негарно скривившись.

— Це я — єдиний? — повторив він з гіркотою. — Господи праведний! Що тобі від мене треба, скажи чесно і більше не мороч мені голову, я й так усе зроблю…

Вона подивилася на нього з болем, прикусила губу. Потім цілу вічність сиділа мовчки, дивлячись у порожнечу.

Суботі теж нічого було сказати. Як вона посміла говорити йому про кохання? Йому, якого ніхто ніколи не кохав і який теж не кохав нікого на світі!

— Їдьмо, — нарешті вимовила Діана, — треба тебе сховати. Від князя і його жовтоокої сволоти…

Глава 16

Брати

Зустріч було призначено. Михаїл чекав брата о десятій вечора на покинутому цементному заводі.

У Москві й Підмосков’ї багато такого, покинутого… Колись, у ту пору, коли гроші текли сюди рікою, бізнесмени і бандити глотки рвали один одному за шматок землі в місті. Щоб захопити нерухомість і ділянку під нею, банкротили життєздатні підприємства, вбивали господарів, розселяли і зносили довговічні й міцні старовинні будинки. Бізнес демонстрував вовчі ікла. «Нічого особистого, — немовби казали власники цих іклів, — просто бізнес…»

Усе цінне переходило з рук у руки — більш чіпкі, більш злодійкуваті, більш жорстокі. А народ, за винятком окремих громадян із запаленим почуттям власної гідності, ставився до цього зі стоїчним спокоєм: ну крадуть, убивають — але ж таке життя, воно з цього й складається, як інакше? І навіть коли оббирали і вбивали їх самих, пересічні люди, переживши перший напад законного обурення, продовжували похитувати головами й зітхати: ну що тут зробиш. Грабунки, вбивства, обман — усе це видавалося неважливим. Значно важливішою була ненависть до лібералів, демократів, опозиціонерів, інтелектуалів та інших націонал-зрадників. Ця ненависть пропікала мізки, як паяльна лампа, і в них одразу ж заводилися мікроби такого мракобісся, якого Росія не бачила від часів Івана Грозного.

А покинуті заводи й будинки з’явилися в Москві тому, що дехто видирав шматки не по зубах, такі, що не ковтнути. Ні побудувати на цьому місці щось нове, ані відродити старе. Ось і стирчали по всій столиці, ближче до околиць, порожні руїни, повільно догнивали…

Біля однієї такої руїни, точніше, в колишньому промисловому комплексі, належало зустрітись архангелу з Люцифером. Чому саме там? З міркувань секретності, щоб без сторонніх очей. Вибуховий характер сатани був відомий і у Сферах, і в пеклі, та й Михаїл особливим терпінням не вирізнявся. Важко стримувати себе під час розв’язання спірних питань, коли ти перший після самого Бога. Тож першому належало зустрітися з другим. Інакше кажучи, добро в усій своїй грізній силі мало зійтися з утіленням зла, і обидва повинні були поглянути одне одному у вічі. І неважко здогадатися, що така розмова цілком могла стати останньою.

Збоку це мало вигляд зустрічі двох братів, які не бачилися, за приблизними оцінками, кілька тисячоліть. Але для Михаїла час не мав значення, чого не скажеш про Люцифера. Одна річ перебувати у Сферах, у зеніті сили й слави, зовсім інша — мучитися в земному пеклі. Тут кожна секунда іноді варта вічності.

Михаїл незрушно стояв під склепінням величезного старого цеху, а навколо блукала гучна луна, що виникала ніби сама собою, з самого лише протистояння тиші.

Він не знав, чого можна чекати від Люцифера, і готувався до всього. Так, той брат, але це зараз другорядне. Насамперед він — зло, переплетіння всіх мислимих гріхів і збочень у їхньому крайньому втіленні. Як Бог є світло, любов, милосердя й добро, так диявол — темрява, гординя, люта злоба… можете продовжити список самі.