Тут, на землі, коли божественну могуть Михаїла тимчасово майже вичерпано, чи наважиться Люцифер підняти на нього руку, чи буде здатний на братовбивство? Та й сам він, Михаїл, хіба не готовий до цього, і чи не братовбивство призначене йому врешті-решт, у битві біля підніжжя пагорба Мегіддо?
Так, усе так. Але йому судилося зупинити Люцифера в чесному бою, рівному і справедливому, натомість як і коли завдасть свого удару диявол? Надто вже велика спокуса, а спокуса — єдине, чим завжди готовий поступитися його чорний брат.
Та й чому б не поступитися? Якщо Люцифер, порушивши угоду, знищить рядового ангела пригляду, небесне воїнство рине на нього всією своєю потугою на чолі з володарем доль Михайлом. А якщо загине сам Михаїл, хто поведе небесне воїнство? Зник у глибинах Усесвіту молодший брат Гавриїл, а більше немає ніде архангелів, рівних першим трьом. І якщо він, Михаїл, загине від руки брата, то небеса залишаться без архістратига… а Люцифер рано чи пізно піде на них війною.
То що ж, він помилився? Не слід було спускатися на рівнини? Але ж вічний договір, здається, передбачає всі тонкощі. Зрозуміло, крім зради. А це те, про що слід думати передусім, маючи справу з Люцифером, або Дієм, як звуть його тут, унизу…
Від цих похмурих думок його відволік звук кроків. Зрозуміло, то Люцифер, і він запізнювався — цілком у його дусі. Одвічна гординя — кого чекають, той і головний. І чим довше чекають, тим особа важливіша. Але Михаїлові однаково: нехай хоч на цілу вічність запізниться, лише б з’явився. Тут і зараз має вирішитися доля світу — і якщо не всього світу, то як мінімум цієї планети, на тверді якої стоїть він зараз своїми смертними ногами, взутими в непоказні, але цілком міцні черевики тульської взуттєвої фабрики.
Кроки лунали чітко. Вони були повільними, навіть луна не розмивала і не нівелювала їх звуку. Разом із тим вони не наближались і не змовкали. Здавалося, минула ціла вічність, перш ніж двері відчинились і під склепіння цеху ввійшов його брат.
Якби тут опинився Юрій Олексійович Субота, він був би дуже здивований, упізнавши в прибульці не кого-небудь, а любителя коктейлів і не надто юних пань на ім’я Леонард, який був на службі в могутнього хіліарха. Саме Леонард у чорному вечірньому костюмі, з червоною трояндою в петлиці простував зараз просто до Михаїла. І хоча з’явився він у людському тілі, вигляд його був страшний і грізний, в очах, засліплюючи, палахкотіли блискавки, і вищав роздертий безсмертними крилами простір.
— Брат?! — здивовано вигукнув архістратиг, мимоволі подаючись назустріч.
Леонард посміхнувся, глянув на Михаїла з любов’ю. Той зробив ще крок, хотів обійняти, але вчасно схаменувся — не личить людське ангельському чину. Кілька секунд ангели дивились один на одного, нарешті Михаїл мовив:
— То ти повернувся, Гавриїле?
— Як бачиш, — відповідав Леонард, далі усміхаючись.
— Чому не раніше? Я залишився зовсім сам. Спочатку пішов Отець, потім ти…
— Ти ж знав, що я вирушив шукати Отця.
— І що? Знайшов?
Михаїл дивився з жадібним нетерпінням. Співрозмовник витримав погляд, але на обличчі його виник легкий смуток.
— Його ніде немає. Він сховався так надійно, що навіть нам його не знайти, або…
Він затнувся.
— Або?..
— Або зник остаточно.
Михаїл спохмурнів: запахло єрессю, безумом. Отець не міг зникнути, Він безсмертний, нескінченний, всезнаючий і всюдисущий. Волі та владі Його немає меж.
ebooksa