Ангел пригляду

— Субота, — кивнув у відповідь на запитальний погляд водія пасажир.

Хвилин через п’ятнадцять, а може, й менше, «Хонда» підкотила до таємного сховку, де нещодавно знайшли притулок панотець Михайло і його супутники: Катерина, капітан Голощок та дяк Антоній.

— Панотця Михайла немає, і Олексія теж, — пояснив, заштовхуючи Суботу в офіс, Михайло Ковальов. — Але решта на місці. Почекайте трохи, скоро ті теж підтягнуться…

Але підтягтися ніхто не встиг. Не вийшло навіть двері за собою причинити, бо їх раптом заклинило. Раз, удруге штовхнув двері Мишко, навалився всім тілом — не піддаються. Здивувався, знизав плечима, визирнув. Визирнув і Субота.

Побачене здивувало Мишка, а Субота спітнів від жаху.

За дверима стояла, холодно усміхаючись, Діана, сяяла золотом очей. Нога її в чобітку, вставлена в шпарину, не давала дверям зачинитися. Поруч, нерухомі, в незмінних сонцезахисних окулярах, стояли темні: Супрун і його ад’ютант.

— Диявол! — видихнув Субота. — Як ти мене знайшла?

— Теж мені завдання!

— Знову бісівські штучки?

— Фу, як грубо, — скривилася вона. — Ми сучасні люди. Радіомаячок на одязі ефективніший за будь-які штучки.

— Знайома дівчина? — з розумінням запитав Мишко.

Субота кивнув:

— Мочити мене заявилася.

Діана болісно скривилася:

— Юро, як тобі не соромно…

Але Мишко, який уже щось зрозумів, почав діяти.

— Вибачте, мадемуазель, вам доведеться трохи зачекати зовні…

Спритним стусаном він вибив ногу Діани з дверного отвору, але й це не допомогло. Діана виставила перед собою долоню, і наступної секунди Михайло Ковальов улетів у приміщення, пролетів кілька метрів спиною вперед, важко врізався в стіну і сповз на підлогу.

Якби тут був письменник Чилінін, він, певно, розпізнав би в цьому нищівному ударі «таємне зусилля аньцзинь». Діана в невідступному супроводі темних увійшла в просторий передпокій і глянула на Суботу.

— Юро, — м’яко промовила вона, — ходімо зі мною. Дій чекає.