— У цій програмі дзвінки не передбачені… Але можна редакторам дотелефонуватися, вони перекажуть.
— Давай, — звелів Мишко, вискакуючи на тротуар, щоб об’їхати здоровезний затор, і без упину сигналячи. Пішоходи з прокльонами сипалися з-під коліс, але двійко міцненьких хлопчаків у курточках не за сезоном стрибнули на капот і вчепилися в нього мертвою хваткою. Один із якимось рулоном у руці, насилу втримуючись на капоті і теліпаючи ногами в повітрі, почав клеїти на лобове скло здоровенний круглий стікер: «Мені плювати на всіх, паркуюся де хочу!»
— Вони що, здуріли?! — здивувався Субота.
— Це стоп-хами, вріж їм, дурням!
Мишко сунув Суботі в руки коротку гумову палицю. Субота висунувся з вікна й почав гамселити юнаків по руках і спинах. Ті не витримали, розсипалися з машини, загорлали вслід, показуючи відстовбурчені середні пальці. «Хонда», вильнувши, пішла на проїжджу частину.
Редакторам Субота дотелефонувався з третього разу. Знайомих серед них, як на біду, не було жодного. Намагаючись, щоб голос звучав солідно, він усе-таки попрохав переказати Борисові, який зараз у студії, щоб той не йшов одразу. Мовляв, телефонує його знайомий на прізвище Субота, який не може з ним зв’язатися, з дуже важливим повідомленням.
— Питання життя і смерті! — не втримавшись, бовкнув Субота наостанок.
— Добре, перекажу, — неохоче озвалася редакторка і відключилася.
— Перекажуть? — запитав Мишко.
Субота скривився: чорт їх знає, але більше нічого не залишається. Решту шляху вони проїхали, то стоячи в заторах, то розганяючись до шаленої швидкості між світлофорами.
Коли дісталися до Нового Арбату, була вже десята година. Субота влетів у будівлю, кинувся до охорони:
— Борис іще не виходив?
— Десять хвилин тому вийшов, а що трапилося?
— Нічого…
Приголомшений почутим, він поплентався назад до машини. Навколо сяяло вогнями безглузде нічне життя.
— Може, переплутали? — запитав Мишко. — Редакторка ж обіцяла…
Субота набрав номер. Тієї редакторки на місці не виявилося, шукати її не схотіли. Але Субота наполіг. Довелося чекати досить довго. Нарешті вона підійшла до телефону.
— Це я телефонував щодо Бориса, — промовив Субота. — Він ще у вас, на радіо?
— Ні, вже поїхав, — відповіла редакторка невдоволено. Схоже, її відволікли від вечері.
— Дивно… Ви переказали йому моє прохання?
ebooksa