Ангел пригляду

— Забирай Суботу, — звелів Чилінін, не зводячи очей з Діани, чиє обличчя тим часом стало багряним. — Роби, що він скаже.

Мишкові не треба було повторювати двічі. Безцеремонно й боляче викрутивши руку Суботи, він виштовхнув його з передпокою, потім вони пронеслися крізь іще пару кімнат і вивалилися надвір чорним ходом. Озирнувшись наостанок, Субота ще встиг побачити, що Діана скам’яніла під поглядом Чилініна, а темні акуратно беруть його в кільце…

Через півхвилини вони з Мишком уже сиділи в машині, і та, глухо гиркаючи, рвала простір на величезні кванти. Ледь отямившись, Субота обмацав одяг і вирвав з-під коміра куртки радіомаячок. Розчавив каблуком, як гадюку, жбурнув уламки назустріч шаленому вітру у вікно та обернувся до водія.

— Як панотець Михайло? Не порозумівся з владою?

— Порозумівся, — неохоче озвався Ковальов. — Домовилися, та тільки миттю шльопнули того високого посадовця. Ані на чин не подивились, ані на посаду.

— І що тепер?

— Будемо виводити людей на вулиці. Борис на чолі. Називається все це «Весняний марш».

— Зрозуміло, — голос у Суботи впав. — Не буде ніякого маршу. І весни теж не буде. Уб’ють Бориса…

Вискнули гальма… Хитнуло вперед, мало не приклало лобом об передню панель. Мишко викрутив голову, втупився в Суботу, сині очі потемніли. Якусь мить мовчав, потім мовив хрипким голосом:

— Коли вб’ють? Хто?

— Сьогодні ввечері.

— А ти звідки знаєш? — тут Мишко схаменувся. — А, ну так, що це я…

Мишко недарма звався помічником з особливих доручень. Реакція була миттєва. Не сказавши більше ані слова, взявся за мобільник, потицяв у кнопки, кілька секунд слухав, нарешті заговорив:

— Алло, Борисе Юхимовичу… Хочу вас попередити… — Він затнувся. — Про що? Так, дещо на думку спало…

Відключився.

— Це не він. Дзвінки перехоплюють, на зв’язку — папуга ефесбешний.

Субота роздумував недовго.

— Телефонуй Олексієві!

Мишко знову взявся за мобільник. Раптово зупинився.

— Не знаєш, як там справи в Катерини з капітаном?