— Мишко, ви повинні врятувати Борю. Чуєш мене?!
— Та чую я, чую, — відповів Мишко з досадою. — А де його шукати?
— Увімкни радіо… — мовила слухавка.
— Що?
Але тут шум на тому кінці лінії посилився, і зв’язок перервався.
— Чорт забирай, — сказав Мишко. — Грьобаний кабак! Увімкни радіо… Яке радіо, навіщо? Радіоканалів цих як собак нерізаних. І що, вони мені скажуть, де він зараз перебуває? Точну адресу назвуть?
Субота, однак, уже все зрозумів.
— Можливо, в нього ефір десь або інтерв’ю. А це може бути тільки на двох каналах — на «Дощі» і…
Мишко вже тиснув на кнопку налаштування. У салон машини з гудінням, повискуванням і присвистуванням увірвався шум вечірнього ефіру. Раптово серед перешкод прорізався, випростався, як ведмідь із барлогу, знайомий насмішкуватий баритон…
— Є, є…— невидимий баритон явно знизував плечима. — Їх є небагато, це правда… Але все-таки зрозуміймо, що, знаєте, ніякої загрози кривавого майдану не існує. Натомість антимайдан і чорносотенні шабаші, усі ці фрік-шоу, — є. Ну це ж правда?..
— Де в них офіс? — Мишко запитально дивився на Суботу. Той в’їхав не відразу, сам бував там усього разів зо два.
— На Новому Арбаті…
Не вимикаючи радіо, Мишко вивернув кермо, швидко перетнув дорогу, ледь не розцілувавшись із автобусом, який невідомо навіщо виліз на крайню ліву смугу, в останній момент розминувся і під ображені зойки клаксонів помчав уперед, витісняючи поважні джипи, а де не виходило потіснити — завилюючи колесом на зустрічну смуту. Зустрічні, вивертаючись в останню мить, люто сигналили вслід. Субота конвульсивно застебнув пасок, уп’явся нігтями в сидіння…
— Скільки там лишилося? — крізь зуби спитав Мишко.
— До найближчої вантажівки, а там — зі святими упокій… — буркнув Субота.
— Я питаю — передача скільки триває, жартівнику! Це початок чи кінець? Скільки в нас Часу, щоб дістатися?
Субота знав, що ця програма, разом із рекламою та новинами, триває трохи більше, ніж півгодини. Але скільки залишилося, визначити одразу не виходило.
Утім, питання вирішилося саме собою, — пішли новини, які зазвичай давали в середині.
— Хвилин п’ятнадцять…
— Не встигнемо, — просипів Мишко, тиснучи на газ щоразу, коли в потоці машин відкривалася найменша шпарина. — А в ефір зателефонувати можна?
ebooksa