Ангел пригляду

— Так, усе переказала.

— А що саме ви йому сказали?

— Сказала, що телефонували, погрожували смертю й наказали залишатися на місці до суботи. А він відповів, що це ефесбешні розводки і його не залякати. І поїхав.

Субота заціпенів з жаху.

— Ідіотка!! — закричав він тужливо. — Яка смерть, які погрози? І звідки тільки ви беретеся, кретини, на нашу голову?! Спеціально вас, чи що, вирощують?!

Редакторка кинула слухавку. Субота нерухомо втупився в мокрі електричні сутінки.

— Ідіоти, — беззвучно шепотів він. — Кляті ідіоти!..

— Годі тобі,— сказав Мишко. — Звичайні люди. Помовчали.

— Що будемо робити? — запитав Субота.

Мишко задумливо пожував губами.

— Якби не освітлення, тут було б зовсім темно. Як у льоху… — сказав він чомусь.

— Це ти до чого?

Мишко обернувся до нього.

— Де його мають убити?

Субота замовк, напружився, потім мовив з відчаєм у голосі:

— Н-не знаю!

— Тобто як це — не знаєш? — здивувався Мишко. — Ти ж цей, як його, в біса… сновидець. Ти ж пророк!

— Та який там пророк… — Субота знічев’я куйовдив долонею волосся, як першокласник, що отримав двійку.

— Стривай-стривай… Але ти ж знаєш, що Борю мають убити?

— Знаю.