— Але як же так, Мишку? Я ж нічого не пам’ятаю…
— Це я вже зрозумів, — зітхнув Мишко.
Вони сіли в автомобіль. Мишко подумав, витяг із кишені пачку «Мальборо».
— Будеш?
— Не палю. Мені б освіжитися…
Михайло завагався. Потім махнув рукою, витяг фляжку й простягнув Суботі.
— Освіжайся, втрачати вже нічого…
Субота жадібно ковтнув. Не «Джонні Вокер», звичайно, і взагалі коньяк, але все одно згодиться. І навіть більше ніж згодиться!..
Він ковтав із жадібністю, напій легко входив у його втомлене тіло, роблячи його легким і прозорим, як повітря. Цей коньяк не п’янив — навпаки, з кожною секундою свідомість ставала все яснішою і вільнішою.
— Що це? — запитав він, насилу відірвавшись від фляги й дивлячись на неї з подивом.
— Це? — неуважно відповів Мишко, глибоко затягуючись. — Припустімо, коньяк. А що?
— Не знаю… Дивний якийсь.
Мишко заклопотано потер чоло рукою. Потім згадав:
— Ну так. Адже флягу панотець Михайло благословив. Учора.
Субота від цих слів чомусь похолов.
— Навіщо? — запитав він, хоча вже знав, якою буде відповідь.
— Він сказав: на крайній випадок.
На крайній випадок… Схоже, це він і є. Субота рішуче взявся за фляжку, закинув голову. Рідина, булькаючи, полилася просто в горло.
— Гей, гей! — занепокоївся Мишко. — Чи не досить тобі?!
Але було пізно. Останні краплі зникли в роті Суботи. Він на мить прикрив очі — і з надзвичайною чіткістю перед ним виникла побачена вночі картина: Борис із дівчиною, що йдуть по мосту…
ebooksa