— Бігом, — кинув крізь зуби хлопець, додаючи кроку, — бігом, а то кісток не зберете!
Капітан обернувся і встиг помітити, як із дальшого під’їзду просто в брудну дворову сльоту вивалилися кілька міцних чолов’яг у чорних пальтах і чомусь у сонцезахисних окулярах. Блакитноокий побіг, за ним кинулись інші. Голощок пропустив усіх уперед, приготувався.
Але блакитноокий уже стрибнув за кермо, за ним у машину набилися інші. Заревів мотор, дзенькнувши, ввімкнулася друга передача, машина рушила, перевалюючись і хитаючи незачиненими дверцятами праворуч від водія. Чорні вже майже наздогнали Голощока, оточуючи його півкільцем. Капітан засунув руку в кишеню, показуючи, що готовий відкрити вогонь, виграв дві секунди і раптом, зірвавшись із місця, кинувся за машиною. У кілька стрибків наздогнав, залетів стрибком, на ходу впав на сидіння, вигукнув: «Жени!»
Блакитноокий усією підошвою вдарив по педалі газу.
Голощок подивився в дзеркало заднього огляду: люди в чорних пальтах стояли тим самим півкільцем, але вигляд мали розгублений. Водій крутнув кермо, завернув за ріг — і вони зникли з очей.
— Слава тобі Господи, — задеренчав із заднього сидіння старий паламар. — Я вже думав, наздоженуть.
А капітан нічого не сказав, тільки зайвий раз пригадав стару істину: «Диверсанта ноги годують». Зброя зброєю, та не завжди вона під рукою. Зате втекти можна завжди, аби тільки дихалка не зрадила.
І знов-таки подивився в дзеркало заднього огляду: не вірилося йому, що так просто відстали чорні. Весь його досвід підказував, що справу далеко не закінчено, все тільки починається.
— Не вистежать вони нас? — запитав він.
— Вистежать, навіть не сумнівайтеся, — безтурботно озвався блакитноокий. — Хоча, може, й це не знадобиться. Якщо мене зафіксували, то, швидше за все, просто на місці чекатимуть.
— На якому такому місці? — знову встряв дячок Антоній, який уже оговтався від переляку.
— На тому, куди їдемо.
— Ну то висади нас де-небудь, — попрохав Голощок. — Навіщо нам самим у пекло лізти?
— Висадити я, звичайно, можу, — охоче погодився водій. — А що потім? Куди ви підете?
Голощок озирнувся на панотця Михайла. Той сидів у похмурій задумі.
— Та чорт його знає,— безпорадно вичавив капітан.
— Ось і я про те саме, — знову підморгнув блакитноокий. — Тому краще тримаймося разом, так надійніше.
— А як щодо отих? — запитав Голощок. — Сам же кажеш — будуть чекати.
— А ми в інше місце подамося. Туди, де не чекають.
Уся ця історія надзвичайно засмутила поважного паламаря. Звідки взялися ці, в чорному? Хто їхній блакитноокий водій? І що це за письменник такий, до якого вони йшли, а він раптом розчинився в безмежних московських просторах? Ні, тут треба бути уважним, дивитись обома…
ebooksa