Але панотець Михайло твердо наполягав. Його підтримали й інші, тільки веселий Борис мовчав, про щось думав, і вираз обличчя в нього на мить зробився гірким.
— У такому разі які найближчі плани? — запитав господар кабінету, вже не сперечаючись.
— Треба зустрітися з братом, — сказав панотець Михайло. — Але це вже я сам. Якщо розмови не вийде, влаштуйте мені аудієнцію в головного.
— Легко сказати, — гмикнув Шипучин. — У нього міністри по півроку аудієнції чекають.
Усі примовкли, замислились, але тут втрутився високий Борис. Підморгнувши навіщось дячкові Антонію, він голосно заявив:
— Я все влаштую.
Усі подивилися з недовірою.
— Улаштую, — наполягав Борис.
— Старі зв’язки, — здогадався Дмитро. — Колишніх віце-прем’єрів не буває.
— Точно, — погодився Борис. — Згадаємо літа молоді… А якщо вже зірветься, тоді так — хай буде триста тисяч. А краще б — мільйон. Для рівної лічби.
— Але все це мирно, правда?
— Звісно! Тільки бунту нам не вистачало…
— Мир усім, — сказав добродій з вовчими очима, про якого між іншим з’ясувалося, що звати його Олексій, і його вузькі очі дивно блиснули.
Панотець Михайло сидів, низько опустивши голову. Мовчав, думав…
Глава 15
Втеча
Субота стояв біля водоспаду, дивився вниз.
Туди повільно падали грандіозні потоки води, розбивались об гостре каміння, здіймалися вгору мільйонами дрібних бризок. Водоспад рівно й сильно шумів, повітря було насичене водяною парою, сяяло рідкими веселками, волога проникала всюди — в ніс, очі, вуха, весь його одяг був мокрий.
Раптом серед прозорих струменів майнув один — багряний, киплячий. Він стрімко ріс, і ось уже весь водоспад став криваво-червоним. Субота помітив, що руки в нього зробилися червоними. Щойно зеленувато-прозора вода стала терпкою і багряною. Субота не втримався, підніс долоню до обличчя: пахло кров’ю, залізом, відрубаною головою, муками, вода волала, благала про порятунок — і не знаходила його…
— Мене чекаєш? — запитав чийсь голос.
ebooksa