— Триста тисяч зібрати треба, не менше! — наполягав панотець Михайло.
— Чому саме триста? — поцікавився Борис.
— Тому що тільки тоді сила прокинеться, — загадково відповів священик. — Детальніше пояснювати не беруся, це метафізика, тож вам доведеться повірити на слово.
— Триста тисяч… — роздільно повторив чолов’яга з вовчими очима.
На мить усі замислилися. Сам лише Дмитро витягнув звідкілясь нову книжку і почав гортати, ніби нічого й не було.
— Що скажеш, Дмитре? — повернувся до нього Борис.
Той навіть голови не підвів, відповів буркітливо:
— Література поза політикою і поза конкуренцією, як казав наймудріший з мудрих.
— Ні, вибач, дорогий, — обурився Шипучин. — Банальностей про поета й громадянина повторювати не буду, але ти громадянин саме тому, що поет. Звичайна людина, але талановитий поет, тому вже непересічний. Талант закликає служити людям, не дає спочити на лаврах. Талант змушує людину бути кращою, ніж вона, може, сама б хотіла. Коротше кажучи, від музи не сховаєшся.
Дмитро задумливо почухав груди й сказав:
— Це ти в мене десь прочитав…
— Ну то й амінь, — підсумував Шипучин. — То що вирішуємо, панове?
Борис-Григорій зауважив:
— Рубінштейн попереджав, що рано чи пізно так і буде…
— Пардон, який Рубінштейн? — уточнив добродій з вовчими очима. — Лев Семенович чи Іван Іванович?
— Обидва.
— Ну, якщо обидва, то діватися точно нікуди.
Так і вирішили. Але тут узяв слово панотець Михайло, який весь цей час уважно слухав, нікого не перебиваючи.
— Дякую за підтримку, — сказав він. — Однак перш ніж діяти, треба б поговорити. Можливо, вдасться вирішити питання мирно.
— Мирно тут ніколи нічого не вирішувалося, — м’яко заперечив добродій з вовчими очима. — Ніколи й нічого.
ebooksa