Пограймося в отруту!

— А чому б і ні? Може, Четвертого липня, коли твій тато візьме двотижневу відпустку. Ми можемо доїхати до узбережжя за два дні, побути там тиждень і повернутися назад.

Джонні влаштувався зручніше, в очах сяйнуло щось чудернацьке.

— Я ніколи не бачив моря, лише у фільмах. Закладаюся: воно виглядає і пахне не так, як озеро Фокс. Воно більше і в сотню разів краще. От би поїхати туди вже зараз.

— Це не займе багато часу. Ви, діти, такі нетерплячі.

— Дуже вже хочеться.

Мати сіла на ліжко і взяла сина за руку. Не все, що вона сказала, він зрозумів, та все ж дещо зі сказаного до нього дійшло.

— Якби мені довелося писати книжку про філософію дітей, гадаю, я би назвала її «Нетерплячість». Нетерплячість до всього у житті. Вам потрібно все — саме зараз — інакше буде кінець світу! До завтра ще вічність, а вчора вже немає жодного значення. Ви плем’я потенційних Омар Хайямів, — ось хто ви. Коли ви подорослішаєте, то зрозумієте: очікування, планування, вміння бути терплячим — ознаки зрілості, тобто того, що ти виріс.

— Я не хочу бути терплячим. Мені не подобається лежати в ліжку. Я хочу поїхати на море.

— А минулого тижня ти хотів рукавичку кетчера — негайно. «Будь ласочка, ну, будь ласочка, — просив ти. — Боже, мамо, вона чудова. Вона залишилась остання у магазині».

Яка ж вона все ж таки дивна, ця мама! Ось і зараз вона провадила своє:

— Пригадую, коли я була маленькою дівчинкою, то якось побачила ляльку. Я розповіла про неї мамі, сказала, що вона остання в магазині. Я боялася, що її продадуть, якщо її не купити негайно. Насправді ж у магазині була ще ціла дюжина таких же ляльок. Але я не могла чекати. Я теж була нетерплячою.

Джонні повернувся на бік. Його очі розширилися і сповнилися блакитним світлом.

— Але, мамо, я не хочу чекати. Якщо я чекатиму занадто довго, то виросту і мені вже не буде цікаво.

Мати мовчала. Вона сиділа у тій самій позі, пальці її рук були міцно зчеплені, очі зволожніли, вочевидь, через те, про що вона думала. Вона заплющила очі, знову їх розплющила і сказала:

— Інколи мені здається, що діти знають життя краще за нас, дорослих. Іноді мені здається, що ти — правий. Але я не насмілююся сказати тобі про це. Адже це суперечить правилам…

— Яким правилам, мамо?

— Цивілізації. Насолоджуйся життям, поки ти молодий. Насолоджуйся життям, Джонні! — сказала вона якось переконливо і неочікувано.

Джонні приклав мушлю до вуха.

— Мамо, знаєш, чого би мені зараз хотілося? Я би хотів бути зараз на морському узбережжі, бігти до води, затиснути носа і кричати: «Хто останній — той мавпа!» — засміявся Джонні.

Внизу задзвонив телефон. Мати поспішила підняти слухавку.