Упала сльоза. Вона кліпнула.
Немов замиготів фотоспалах.
— Боже, порятуй мене! — прошепотів він. — Не може бути!
Він розвернувся і метнувся до шафи, звідки ринула лавина коробок та альбомів. Спочатку він рився навпомацки, потім увімкнув світло, відкинув убік шість альбомів, відтак натрапив на потрібний і заходився квапливо гортати сторінки, і раптом він ахнув і остовпів, потім підніс фотографію ближче до очей і, наче сліпий, побрів назад, до вікна.
Там він глянув на галявину, а потім на фотографію, геть стару, геть пожовклу від часу.
Так, так, усе те саме! Фотографія спочатку осліпила його, а потім ударила в серце. Все його тіло затряслося, по ньому забігали мурашки, коли він нахилився над альбомом, обіпершись на підвіконня, і майже викрикнув:
— Гей, ти! Як ти посміла повернутися? Як посміла зоставатися молодою? Як посміла з’явитись у такому
Але він цього не викрикнув і не промовив ні слова.
Зате в його очах щось спалахнуло, немов вогонь маяка.
Плач молодої жінки на галявині урвався.
Вона глянула догори.
Цієї миті альбом вислизнув з його рук і полетів із відчиненого вікна на землю — немовби нічний птах залопотів крилами.
Молода жінка приглушено скрикнула, розвернулася і побігла.
— Ні, ні, — закричав він щосили. — Я не мав
За лічені секунди він збіг по сходах і опинився на ґанку. За його спиною грюкнули двері, наче хтось вистрелив. Цей вистріл прибив його до поручнів, на півдорозі до галявини, де не залишилося нічого, крім слідів. Вулиця зяяла порожніми тротуарами, та ще маячіли тіні під деревами. Дерева кидали тіні на спорожнілі вулиці, що зяяли тротуарами. У будинку за деревами на другому поверсі награвав радіоприймач. На далекому перехресті прогурчала автівка.
— Стривай, — прошепотів він. — Повернись. Мені не слід було
Він затну вся. Адже він нічого не сказав уголос, а лише
Вона відчула це. Вона якимось чином розчула. А тепер?..
Вона ніколи не повернеться, подумав він. О Боже!
Він мовчки посидів на сходинках ґанку, покусуючи кісточки пальців.