Феловбі несамовито зааплодував, а Сильвія тим часом подала суп.
— Хіба не чудово? — видихнула Оділь.
Марі Ґеналек із захватом їла страву.
— Зовсім не схоже на конину. Хай би що там казали, конина смакує не так, як яловичина, — прошепотіла Колетта Весту. Феловбі, який розправився зі своєю порцією, потирав підборіддя, пожираючи очами супницю.
— Добавки, старий? — запитав Трент.
— Тут не стане добавки для містера Феловбі, — сказала Сильвія. — Решту супу я віднесу консьєржці. — Феловбі відразу перевів погляд на рибу.
Сардини, ще гарячі після грилю, викликали у гостей захват. Поки всі насолоджувались їжею, Сильвія спустилась униз до старої консьєржки та її чоловіка й віднесла їм трохи супу. Повернувшись, вона зайняла своє місце, розпашіла й задихана, й зі щасливою усмішкою поглянула на Трента. Той підвівся. За столом запанувала тиша.
— Як вам усім відомо, — розпочав він, — сьогодні ми зібралися, аби відзначити дев’ятнадцятий день народження моєї дружини…
Не встиг він договорити, як Феловбі, сповнений ентузіазму, підніс над головою свій келих, — до жаху його сусідок, Оділь і Колетти, — а Торн, Вест і Ґеналек устигли тричі наповнили свої келихи, поки лунали гучні оплески, викликані тостом на честь Сильвії. Тричі випили за Сильвію, а потім запропонували випити за Трента, але той запротестував:
— Ні! Наступний тост має бути за дружні республіки, Францію та Америку!
— За республіки! За республіки! — прокричали вони гуртом і спорожнили свої келихи під вигуки «Слава Франції! Слава Америці! Слава нації!» Потім Трент, усміхнувшись Вестові, запропонував тост:
— За майбутніх молодят! — І всі зрозуміли, про що мова, коли Сильвія нахилилась до Колетти й поцілувала подругу, а Трент відсалютував Вестові.
Яловичину з’їли у відносній тиші, але щойно зі стравою, рештки якої залишили для подружжя старих консьєржів, було покінчено, Трент вигукнув:
— Вип’ємо за Париж! Нехай він повстане з руїн і знищить загарбників! — і схвальний гомін на мить заглушив монотонний гуркіт прусських гармат.
Потім розкурили люльки та сигарети. Трент дослуховувався до жвавої балаканини навколо, що час від часу уривалася вибухом дівочого сміху чи вдоволеним сміхом Феловбі. Згодом він розвернувся до Веста.
— Сьогодні буде вилазка, — сказав він. — Бачив хірурга зі шпиталю перед тим, як повернутися, і він просив поговорити з товаришами. Йому знадобиться будь-яка допомога. — Потім, понизивши голос, Джек перейшов на англійську: — Особисто я планую вийти з польовим госпіталем завтра вранці. Зрозуміло, в цьому немає жодної небезпеки, але так само зрозуміло, що цю вилазку слід приховати від Сильвії.
Вест кивнув. Торн і Ґеналек, почувши це, долучились до розмови й запропонували свою допомогу, Феловбі приєднався до них.
— Добре, — швидко сказав Трент, — ані слова більше. Зустрінемось біля штабу госпіталю завтра о восьмій ранку.
Сильвія та Колетта, не розуміючи англійської, вимагали розповісти, про що вони там теревенять.
— А про що зазвичай говорять скульптори? — зі сміхом запитав Вест.
ebooksa