Оділь докірливо глянула на свого
— Ти не француз, любий. Ця війна — не твоя справа, — сказала вона з неабиякою гідністю.
Торн згідливо кивнув головою, але Вест почав удавати із себе ображену невинність.
— Здається, — звернувся він до Феловбі, — цей чоловік не може обговорити усі приваби грецької скульптури рідною мовою, його одразу починають у чомусь підозрювати.
Колетта прикрила рота долонею та пробурмотіла, повернувшись до Сильвії:
— Ці чоловіки жахливо брешуть!
— Думаю, слово «госпіталь» звучить однаково в обох мовах, — кокетливо помітила Марі Ґеналек. — Сильвія, не вір месьє Тренту.
— Джеку, — прошепотіла Сильвія. — Пообіцяй мені…
Стукіт у двері урвав її.
— Заходьте! — вигукнув Феловбі. Тієї ж миті Трент одним стрибком дістався дверей, прочинив їх і визирнув назовні. Потім, швидко перепросивши у решти, вийшов у коридор і зачинив за собою двері. Повернувся він у поганому настрої.
— Що трапилося, Джеку? — вигукнув Вест.
— Що трапилося? — розлючено перепитав Трент. — Я скажу тобі, що трапилося. Я щойно отримав наказ міністра просто зараз піти і як земляк і художник підтвердити особистість підлого злодія та німецького шпигуна!
— Не йди, — порадив Феловбі.
— Якщо я не піду, вони одразу ж його розстріляють.
— Ну і нехай, — сердито пробурчав Торн.
— Друзі, ви хоч знаєте, про
— Гартман! — припустив Вест.
Обличчя Сильвії стало мертвотно-блідим. Оділь одразу ж обійняла її за талію, підвела до стільця та допомогла сісти, зауваживши:
— Сильвії стало зле, тут так душно. Хто-небудь, принесіть води.
Трент одразу ж вийшов і повернувся зі склянкою води.
ebooksa